П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

В ранкових променях іде моя єдина,
Завинута у плащ волосся золотий.
Здається, що каскад із локонів рясний
Спадає владно вниз, цілуючи коліна.
Тебе вподібню я народженій із піни,
Що, виклавши з коси корони верх тугий
Чи збивши хвилями волосся шовк сяйний,
Між німф по лону вод на білій мушлі плине.
Яка з жінок тебе затьмарити б могла
Ходою, усміхом, чи сяєвом чола,
Чи томністю очей і лагідністю мови!
У ріках, у гаях, поміж громадь гірських
У німф не бачено прекрасних уст таких,
Не кутав їх такий волосся плин шовковий.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)