П’єр де Ронсар – Лірика

Нелюбий висох, як скелет,
Але і любому не мед.
Та й це ще не біда остання.
Далеко гірше, друже мій,
Як віддаєш всю душу їй,
А в відповідь – саме страждання.
В коханні мало важить рід,
І грація, і гарний вид.
Як муза тішиться хвалою,
Так чарівниці наших днів
Тих дужче люблять гультяїв,
Що ходять з більшою казною.
Щоб злиднем в яму той пішов,
Хто першим золото знайшов!
Не мав нічого він святого.
В нас через злото й брат не брат,
І між сестер завжди розлад,
Чужі батьки в нас через нього.
В нас через нього звада, й гнів,
І смерть, і війни, дзвін мечів,
І море сліз неутишимих,
І що найгірш, кінець кінцем,
Що через нього й ми помрем,
Раби скупих красунь любимих.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)