Ти – матері Сікстинської сестра ;
Земною, не надхмарною красою
Ти світиш нам. Падуть перед тобою
Віки й народи. Далечінь стара.
У пам’яті нащадків не вмира,
Новою розцвітаючи весною.
Ти провідниця в праці й серед бою,
Натхненниця і пензля і пера.
Ти бачила, як на простенькій лаві,
Забувши рани скорбні і криваві,
Перед тобою Гейне сльози лив.
Тобі одній утішити вдалося
Успенського, що перший зрозумів
„Мужицькі завитки” твого волосся.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua