Володимир Ярославський – «Зізнання»

І кожний день і кожну ніч,
Чогось мені не вистачає.
Чи то кохання віч-на-віч,
Чи то надію в пориванні..?

Без тебе сумно на душі,
І вже якось печально.
Я закохався в очі чарівні,
Так поетично, гарно.

Ночами зірка ти, у небесах
Так причаровуєш до себе,
Неначе мрія в моїх снах –
Ти створена для мене.

Не знаю, чи дозволиш ти мені,
Признатися тобі в коханні –
Та я стараюсь від душі,
Я від кохання, потопаю!

Можливо, біль той не пройшов,
Що заховався в море –
Та знаєш – я тебе знайшов,
Я не віддам тебе ніколи!

І може раптом, десь у далебі,
Де час проходить швидше,
Ніж звичайно –
Усе буде взаємно, і буде не звичайно.
(Присвячено: Яні Гошовській)

Володимир Ярославський – «Вкраїні»

Чому зажурилась, Вкраїно моя,
За дні і за темнії ночі?
Хіба вже не станеш вовіки-віків
Дивитись і вірить в брехливії очі?!

Чому ж ти страждаєш щоденно,
Чому ж побиваєшся в сні?
Ти ж миру хотіла, моя Батьківщино,
А не прикрої долі в жахливій війні!

Чому прихилилась, моя ти калино,
до щему у серці, наповнивши біль!
Хіба ти не знала, велика родино,
Хіба, не було щось подібне колись?

Ти знай, моя Батьківщино:
Брехня ця не буде завжди.
Цінуймо свою Україну –
Як славу минулу, любили сини.

Левко Бідний – ПРО МАРІЙКУ ТА ПРО ГРИЦЯ

ПРО МАРІЙКУ ТА ПРО ГРИЦЯ

Ой , ми потом умивались,
І ранковою росою.
Удвох тоді кохались ,
З гострою косою.

Косив парубок лугом,
Тую травицю.
Та побивсь із другом,
За одну дівицю.

Білу кралю білобрису,
Сумував за нею.
Не ходи за мною Грицю,
А їдь за водою.

Скинь свій смуток за водою,
Хай тече по річці.
Покажись переді мною,
Ти своїй Марічці.

Ой , Марічка – чорні брови,
Утекла із хати.
А в ночі по тій діброві
Її шукає мати.

Ой , шукає та голосить,
Кличе, озовися.
Умилася сльозою, просить,
Бачить , стоїть біля Гриця.

А вона так задивилась,
За тими зірками.
Видно, закохалась,
Що й не чула мами.

Ой мамо , моя мати,
Чому ж ти голосиш?
Підемо вже до хати ,
Бо ти мене просиш.

Повернулася до Гриця:
Не сумуй за мною.
Усміхнулась , як та кіця,
І то Бог з тобою.

Нічка темна , нічка темна,
Так швидко минула,
Тільки впала на подушку,
Вона і заснула.

Може Бога хто згадає,
Прийде подивитись.
Як Марійка засинає,
Щоб слізьми умитись.

І у сні вона під ранок,
Спинить біль і ту сльозу.
Швидше сонце сядь за ганок,
То до Гриця знов піду!
21 лютого2009р.

Левко Бідний – БАТЬКУ ВСТАНЬТЕ

БАТЬКУ ВСТАНЬТЕ

Чому у світі стало тихо,
Як в Україні жити?
Хай іде ж , оцеє лихо,
Його ж нам не любити.

Знов народ наш вимирає,
Ніде правду ту подіти.
Він би встав і їм сказав,
Чиї ж вони діти.

І нема вже в нас гетьманів,
Щоб за Україну.
І не носим ми жупанів,
Ой, проснись, наш сину.

Батьку , встаньте й подівіться,
Що влада зробила.
Чи сльозами нам умиться,
Чи вже братись за вила.

Наша мова солов’їна,
Помирає з нами.
Наша ненька Україна,
Сумує за Вами.

Україні син – нам Батько,
Слово ж нам скажіть.
Нами править свій же дядько,
Що із ним робить?

З москалями , якщо чесно,
Справи б кращі мати.
На газ – голку посадили,
Москалі прокляті.

Сиротинці ті сироти,
Чому ж ви не милі?
Бо у верхах ті ідіоти,
Ваші гроші з’їли!

Зупиніться й схаменіться,
Що ж ви наробили.
Тисячами тих сиріт,
По світах пустили.

Що ж робить , невже старці?
Як нам далі ж жити?
Тож бігом усі до праці,
Щоб це лихо пережити!
21 лютого2009р.

Левко Бідний – М О Ї Д У М И

М О Ї Д У М И

Ой , сиджу у батьковій хаті,
Ой , сиджу та й плачу.
Де ж знайти мені жінку,
Не таку ж ледачу.

Де ж знайти – і сам не знаю,
Де ж ти є – де ходиш.
Може , свого уже милого,
В своє поле водиш.

Як у сні тебе побачу,
Та ще більш полюблю.
І тебе не ледачу,
Уже знов голублю.

Ой і підуть у нас дітки,
Як тії грибочки.
Зацвітуть , як тії квіточки,
Зазеленіють листочки.

Хай цвітуть й не опадають,
І держаться роду.
Де ж ходить тая їхня доля,
Де шукає броду?

Ой , сиджу і вже не плачу,
У нашій тій хатині.
Мою милу не ледачу,
Параскою звати.

Вже й внучат діждались,
У своїй стодолі.
Ми від них не відцурались,
Їм бажаєм долі.

Щоб вони були щасливі,
Хай їм посміхнеться доля.
Щоб знайшли своє те щастя,
Та й не знали горя!
21 лютого2009р.

Левко Бідний – ЗАВЖДИ ЛЮБИ СВОЮ КРАЇНУ

ЗАВЖДИ ЛЮБИ СВОЮ КРАЇНУ

Сонце знов зайшло за хмари,
Йде гроза і дощ шумить.
Всі чекають Божої кари,
Бо вже і блискавка летить.

Був же день , аж ніч настала,
Так гуркоче й так гримить.
Наче й зовсім хмара стала,
Й стало важко усім жить.

Хто потрапив в цю халепу,
Тож допоможіть йому.
Та гуртом шукайте брод,
Не перейти його ж одному.

Лише гуртом і пліт збудуєм,
Бо нам же треба переплить.
Якщо його не побудуєм,
Будем довго ще бродить.

Щоб насправді і навічно,
Краще бідним стало жить
І щоб всі могли б довічно,
Край безмежний свій любить.

Сонце вийшло із-за хмари,
Стало ясно , як нам жить.
І забудем всі ми чвари,
Бо той грім вже не гримить!
19 лютого2009р.

Левко Бідний – ПРОВІДУЙТЕ ВИ МЕНЕ

ПРОВІДУЙТЕ ВИ МЕНЕ

Колись приїдеш навесні,
А діда вже не буде.
Він буде спать в сирій землі,
І тебе не забуде.

З собою візьмеш все і хліб,
І прийдеш ти до мене.
Ми всі прийшли , вставай, мій дід,
Та я, вже нечую тебе?

Я буду спать , тож не проснусь,
Й не кличте ви до себе.
На жаль , до вас не повернусь,
За це прошу , простіть ви мене.

Я буду спать й не бачить сни,
Не бачить , як день чи ніч настане.
І не чути шум високої сосни,
І твою калину , що цвіте й не в’яне.

Я буду радий перш за все,
Щоб ви були здорові і щасливі.
І по можливості , усе ж,
Провідуйте ви мене…
16 лютого2009р.

Левко Бідний – ЖИТТЯ ІДЕ ДО НАС З ВЕСНОЮ

ЖИТТЯ ІДЕ ДО НАС З ВЕСНОЮ

Іде весна , а з нею і життя,
І все в нас знову оживає.
У час великого буття,
Весною й серце завмирає.

Радію й люблю я цю весну,
Й наш сад , що поряд розквітає.
І пташку тую щебетну,
Що весело співає.

І бджіл , невтомних трудівниць,
Що цвіт в саду, завзято опиляють.
І моїх маленьких робітниць,
Що осіннє листя загрібають.

Усе шумить , довкола оживає,
Все тягнеться до сонця і води.
Трава кругом зелена підростає,
Ой , як же гарно цвітуть у нас сади.

І час швиденько в нас спливає,
В любові й праці до рідної землі.
В саду моїм там соловей співає,
І він співає так лише навесні.
12 лютого2009р.

Левко Бідний – МИ ВІРИМО У МАЙБУТНЄ

МИ ВІРИМО У МАЙБУТНЄ

Скоро зміни в нас пройдуть,
І день цей скоро вже настане,
Нехай скоріше зміни йдуть,
Бо мрія наша уже тане.

Як сніг, що тане навесні,
Але ми вірим у майбутнє.
Воно настане , прийдуть дні,
Ті дні про наше незабутнє.

Як ми жили і все було,
Робота і зарплата.
Як ми ходили у кіно,
І пісня в нас була крилата.

Тоді щасливо ми жили,
Але ми віримо , що буде краще.
Дай Бог, щоб повірить всі змогли,
В своє щасливе те, найкраще.

Чому ж розбрат такий в горі?
Всі поливають брудом владу.
Але ж ця влада ви і є,
То ви і є, така в нас влада.

І що ви зробите для нас,
Покращення, якого б ми хотіли.
Ми дуже просим , просим вас,
Щоб у верхах там не дуріли.

Об’єднатись вам треба вже давно,
Бо криза давить нас за горло.
Тож ви згуртуйтесь й за одно,
Все вирішіть насправді.

Щоб стали ви командою в нас,
За свій народ , що вимирає.
Тож зупиніться, просим вас,
Бо мрія наша помирає.

Але я вірю , що не вмре,
Та віра й сила у народу.
Переживем цю кризу і ніколи не помре
В Україні демократія й свобода!
6 лютого 2009р.

Левко Бідний – МОЯ ТИ ВНУЧКА ЗОЛОТЕНЬКА

МОЯ ТИ ВНУЧКА ЗОЛОТЕНЬКА

(Присвячую внучці Марії)

Моя ти внучка золотенька,
Живи й радій моя рідненька.
Люби і слухай своїх батьків,
Не менш , як сто років.

Ти приїзджай до нас частіше,
Ведеш себе уже скромніше.
Абетку учиш ти зі мною,
Ми всі пишаємось тобою.

Слова і букви вже знаєш в ній,
Тож з нами й ти уже радій.
І рік пройде , а може два,
Ти в школу підеш вже сама.

Багато взнаєш ти у ній,
Ти в школі з друзями радій.
Отак про все ти будеш знать,
Писать , читать й вишивать.

Варить смачний усім обід,
Тобою пишатись буде дід.
Тож будь весела , не сумна,
Марійка наша чарівна.

Радій , живи , моя рідненька,
Моя ти внучка золотенька.
Не забувай і про бабусь своїх,
Бабусь рідненьких дорогих.
5 лютого2009р.