Авторська поезія Петровської Надії Юріївни

Моє життя, як потяг, мчиться:
Петляють дні й короткі ночі…
Але сьогодні чомусь не спиться,
І ніч колисанку співати не хоче.

Блукає сон у нічній прохолоді,
Готує знову своє сонне зілля,
А блідий місяць в небесній безодні
Запрошує усіх на зоряне весілля.

Дерева сплять, земля відпочиває,
Дрімає тиша – Їм не до гуляння.
Вони мовчать, бо кожен добре знає,
Що спокій і пітьма,- то тільки до світання!

Лиш зійде ясне сонце – життя почнеться нове,
Загляне день в віконце, – і все помчиться знову…

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)