це не описати ні ямбом, ні верлібром,
лиш мить, якась була,
як приспів, у музиці сумний,
це як романтичне кіно,
без початку, і кінця,
у ньому тільки два героя, ти і я,
у головних ролях тебе немає,
но настане той час,
коли мене не стане,
обично так буває,
тоді вийде сонце, з під хмарин,
і на світанку,
буде яскраво як ніколи,
погубила ти мене,
і все в мені,
залишила тільки усмішку на лиці,
но дала зрозуміти лиш одне,
що не достойний я тебе.
© Володимир Біньковський