Надворі дощ, холодний вітер віє…

Надворі дощ, холодний вітер виє,
Одпочивай, рушнице, на стіні!
Куди іти, блукати без надії?
Ні, краще тут, у хаті, в тишині.

Тут у коминку огник ледве тліє,
Та зогріває в серці, в глибині,
Веселі, чисті, ясноокі мрії
І воскрешає призабуті дні.

Тут фортеп’яно з теплою душею
Стоїть і жде, що приторк білих рук
В йому пробудить півзаснулий звук.

Тут я зустрівся з музою своєю.
І, взявши в руки ліру й срібний лук,
Пливу, як тінь, по морю снів за нею.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Епоху, де б душею відпочить…

Епоху, де б душею відпочить,
З нас кожен має право вибирати,
Найдемо тут до вибору багато
Народів, царств, богів, людей, століть.

Готичний присмерк, еллінську блакить,
Легенд біблійних мідь, вісон і злато —
Все можемо на полотні віддати
Чи на папір слухняний перелить.

Але любить чи не любити те,
Що вколо нас і в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самі ми, —

Лише сліпець, що замість крові в нім
Тече чорнило струмнем неживим,
Тривожиться питаннями такими.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Поет

Не ваблять торжища, і оргія не надить,
І марно точиться, немов солодкий плин,
Музика в далечі. Серед суворих стін
Німу розмову з ним суворий хтось провадить.

Ще хвиля — підступом царицю пишну вкрадуть,
І встануть вояки на поклик як один,
З орлиним клекотом, — і в згарищах руїн
Тіла подоланих і коні будуть падать.

В Агамемноновім золоченім шатрі
Вожді посходяться. Їх голови старі
На голови богів у правім гніві схожі.

Кому ж судилося підняти вбивчий лук
На того, хто питво на вквітчаному ложі
П’є із Гелениних рожевоперстих рук?

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Афродіта Мілоська

Ти – матері Сікстинської сестра ;
Земною, не надхмарною красою
Ти світиш нам. Падуть перед тобою
Віки й народи. Далечінь стара.

У пам’яті нащадків не вмира,
Новою розцвітаючи весною.
Ти провідниця в праці й серед бою,
Натхненниця і пензля і пера.

Ти бачила, як на простенькій лаві,
Забувши рани скорбні і криваві,
Перед тобою Гейне сльози лив.

Тобі одній утішити вдалося
Успенського, що перший зрозумів
„Мужицькі завитки” твого волосся.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Каневу

Уклін земний священним верховинам,
Де тінь Тараса на віки віків,
Душі народної любов і гнів,
Знялась в безсмертя помахом орлиним!

Там ворог був і потоптом звіриним
Топтав святині. Там моїх братів
Лилася кров І сльози матерів
Квітчали сон синовнім домовинам.

Та встав Тарас, І встав Тарасів син,
І всі брати-народи, як один,
Знялися сонцем супроти туманів,

І зловорожа падає стіна,
І непорочний, як зоря ясна,
В багрянім сяйві виникає Канів.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ніцше

Змію, людину, сонце та орла
Благословив він у високих горах:
Премудрість, світло, серце, міць крила —
Для бур, для щастя, для висот прозорих.

Безумієм чоло оповила
Йому гадюка; терни мислів хорих
Людина непомітно принесла;
Орел упав на землю, в тлін і порох.

І він до сонця руки підійняв,
Але й воно сміялося зрадливо,—
І на уста мовчання він поклав.

Чужий любові і далекий гніву,
По сходах таємничих він зійшов,
Де мертвий гнів і нежива любов.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Есмеральда

Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії та хори.

Реве юрба, мов різнобарвний рій:
Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.

Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.

Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі .

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Мариля

«Сентиментальна панночка пуста!
На графа проміняла вейделота!»
Поета друзі говорили потай,
Замкнувши при поетові уста.

Але була це дружня сліпота:
На все життя маленька та істота
Печать поклала. Радість і скорбота
В його піснях – це прошва золота,

Навік прошита голкою Марилі,
Її відбиток в німановій хвилі,
Що із сонета у віки ввійшов.

Тому клонюся густолистим липам,
Де запалала гострим смолоскипом
На цілий світ поетова любов.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Полтавський бій

Коли полтавський громокрилий бій
Заклекотів, загуготів простором,
Біля Петра стояв з незгасним зором
Полковник фастівський Семен Палій.

Звивався зради плесколобий змій,
Та правди меч і повселюдний сором
Його разили, – и народний форум
Прокляв Мазепу в правоті своїй.

І крізь віки пригнічення й неволі
На ниві праці і на ратнім полі
Ішли ми поруч, друзі і брати, –

Та тільки змивши геть лиху порфіру,
Свою ми спілку освятили щиру
Огнями світосяйної мети.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Весна людськості

І знов весна, знов жайворонки в полі, –
А з кожною весною ближче нам
До того, що ми звемо майбуттям, –
До свята серця, розуму і волі.

Берези й клени, ще недавно голі,
Стоять, зеленим маючи гіллям,
Зелена рунь, на радість сіячам
Вздовж залізничних веселиться колій.

Стрункі дівчата в одягах легких
Перлово-ніжний розсипають сміх,
Як пісні, все віддаючи роботі.

Сьогодні груша розцвіла рясна,
І в веснянім я чую повороті:
Іде, надходить людськості весна!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua