Над плесом озера я юність пригадав,
Вечірні небеса і посвист крил качиних,
Туман, що молоком біліє по долинах,
В лататт й комишах прозороводий став.
Як перельоту я жадібно дожидав –
І табунців чирят, і зграй тяжких крижиних,
Як, притаївшися у росяних рослинах,
Товарищам «пильнуй!», радіючи, кричав!
Лунали постріли, і падав шріт на воду,
Немов нежданий град з ясного небозводу,
Відлуння на лугах, стихаючи, гуло.
А присмерки уже вгортали землю, сиві,
І, настрілявшися, вертались ми щасливі,
Дарма що промахів чимало в нас було.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua