Людмила Салтан.

Вона пише всіляку прозу,
І заразом малює картини!
Коли отримує натхнення дозу,
То світлішою стає днина.

Вона використовує його сповна,
Здавалося б в таких різних захопленнях!
Але ж така вона не одна,
Обдарована Богом у протилежних творчостях.
Продовження →

«Осіння сповідь»

Вже осінь, листя облітає,
така чудова тишина.
Красива жінка, незаміжня,
сидить у скверику одна.

А тут колись весна буяла,
магнолія навкруг цвіла
і її серце зігрівала –
вона закохана була.
Це тут вони колись зустрілись,
удвох ходили по росі
і їм здавалось ніби зорі
до ніг попадали усі.
Продовження →

Все ніяк не можу.

Я хочу цьому світу сказати щось важливе,
Та все ніяк не можу це зробити!
І те моє відверте і сміливе,
Чомусь безсиле потрібну думку відкрити.
Продовження →

У сучасній країні, в серці Європи,
Дорослих людей косить хвороба:
Від рідної мови їм щелепи зводить,
А від сусідської — різко проходить!

Так мови своєї вони лякаються,
Щосили від бідної відбиваються,
Що довелося, поки ще жива,
Призначити мові захисника.
Продовження →

Мій рідний край…

Мій рідний край, моє життя,

Берези, клени, чисті ріки…

Безмежна, первісна краса

Я не забуду це вовіки.
Продовження →