Епітафія поета, написана ним самим…

Тут опочив Ронсар. З-над Гелікону муз
Привів к рідний край сміливий цей француз.
Він ліру присвятив вождю їх Аполлону.
Та музи не спасли від смертного полону.
Сховала смерть його у гробовій імлі.
У бога – дух співця, а тіло – у землі.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я висох до кісток, став на скелет я схожим…

Я висох до кісток, став на скелет я схожим;
Ні мускулів, ні жил; знесилений, худий;
Смерть узялася день затьмарить світлий мій.
На руки глянуть страх, жаским пойняті дрожем.
Облудний Аполлон! Удвох із сином гожим
На міг зцілить мене; у ліках він слабий.
Світило дня, прощай! В той світ іду страшний,
Де чорний прах і тлін для мене будуть ложем.
Хто, вгледівши мене зі страдницьким лицем,
Не стане вболівать, не зайдеться плачем,
Від кого із людей втішання не почую,
І хто не схоче знять важкий тягар душі?
Прощайте ж, друзі всі, простіть, товарищі,
Там буду першим я й вам місце приготую!

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Кардиналові Шарлю Лотарінгському

Нема вже, монсеньйор, в мені палкого жару,
Не заспіваю більш про ніжність і любов,
Холодна кров моя, та й весь я охолов,
Сумної старості до дна спиваю чару.
Солодких ліри струн, Венериного чару
І еллінських страстей я не відчую знов,
Що в серці юному знайшли були свій схов, –
Так пінисте вино втрачає силу яру.
Я ніби кінь старий, що, чуючи кінець,
Силкується здобуть господарю вінець:
На звук гучний сурми спішить у гущу бою.
Спочатку він бере нечуваний розгін,
А далі відстає, лишається один
І вершника вкрива не лавром, а ганьбою.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Мій вірше, не ридай! Бо так велить судьба…

Мій вірше, не ридай! Бо так велить судьба:
Нікому за життя не вславитись трудами.
Допоки не пройду через похмурі брами,
Мене ушанувать не зважиться юрба.
Тоді ж, коли літам загубиться й лічба,
Хтось прийде на Луар, принаджений піснями,
І подивується, що тут бродив гаями
Поет, чиїм ім’ям позначена доба.
Тож, вірше, не сумуй, бо доля невблаганна,
Чеснотам за життя не воздається шана,
А лиш умре поет – стає він божеством.
Ненависне усе в житті злобі упертій,
Чесноти на весь світ засяють лиш по смерті,
Тоді без заздрощів шанують їх вінком.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Тіаре, в перші дні усе мені казали…

Тіаре, в перші дні усе мені казали,
Що темно я пишу, що неясні думки
В поезіях моїх; тепер же навпаки,
Говорять всі водно: простими вірші стали.
А ти, що пережив теж злигодні чималі,
Молю тебе, порадь, як написать рядки,
Щоб ними легко міг на всі вгодить смаки
Й потвори-критики щоб більше не терзали.
Високий стиль візьму – кричать , що я нудний,
А розпочну низьким – занадто їм простий.
Як не писав би я, все в руки не дається
Мінливий бог Протей; не ловиться – та й край!
Від тебе чую лиш: «На це ти не зважай
І смійся, друже, з тих, хто з нас завжди сміється».

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як тільки творчий дух камена запалила…

Як тільки творчий дух камена запалила.
З’явилась у мені та благородна сила,
Що змусила в крові збудить веселий шал,
А в серці зародить любові дивний пал.
Обрав у двадцять літ прекрасну я подругу –
Хотів повідать їй свою сердечну тугу,
Та в мові Франції таких не відав слів,
Щоб віразить могли вогонь моїх чуттів.
Тоді, щоб піднести, звеличить рідну мову,
Я зважився на труд – краси додати слову.
Творив слова нові, а давні поновляв;
Народ вподобав їх, до неба прославляв.
За древніми йдучи, старався кожну хвилю
Дать реченням снагу і світлі барви стилю.
Так дав я віршу лад, і з волі добрих муз,
Як римлянин і грек, великим став француз.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Моління Венері, щоб захистила Кіпр від турецького війска

Красо богинь, улюблена Кіприно,
Амура нене, Грацій і Утіх,
Всещедра мати радостей людських,
Всього живого зародку й причино!
Ідянко, Аматузо, Еріцино,
Рятуй свій Кіпр від турок, знищуй їх.
Хай Марс поникне до грудей твоїх,
Голуб його, цілуй його невпинно.
Не допусти, щоб варвар навісний
Сквернив безжально острів рідний твій,
Жени війну від любої колиски;
Ти вчиниш так: переказ нам повів,
Що землю, і той світ, і смертних, і богів
Очей твоїх святі скоряли блиски.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Річці Луар

Скажи, Луаре злий, невже-бо у відплату
За вчинене добро, за оди і пісні
Ти, варваре, поклав, як попливу в човні,
Втопить мене, у твань занурити прокляту?
А от би проспівав чи оду, чи кантату
Я будь-якій ріці на дальній чужині –
Хіба Дунай, чи Рейн, чи Ніл, чи Ганг мені
Могли б за те воздать таку жорстоку плату?
А я ж люблю тебе, пишаюся тобою,
Твоєю дивною милуюся красою.
От і повір тоді, що ти не злий, Луар.
Нещасний славолюб, ти це зробив недаром!
Втопить хотів мене, щоб зватись не Луаром,
А тою річкою, де утонув Ронсар.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Хай вам щастить, гінці пернаті…

Хай вам щастить, гінці пернаті,
Весни провісники крилаті –
І одуди, і солов’ї,
І горлиці, чиє співання
І трелі, щебет, воркування
Життя вернули у гаї.
Хай вам щастить, квітки лаванди,
Стокротки, рожі і троянди:
І ті, що роджені були
З крові Аякса і Нарціса;
І ви, чебрець, аніс, меліса,
Що в полі щедро поросли.
Хай вам щастить, рої сяйнисті
Метеликів, що в трав’янисті
Луги зелений шлях вам ліг;
І ви, бджілки золото дзвонні,
Квітки і жовті, і червоні, –
Без ліку цілувать вам їх!
Мільйон разів благословляю
Я вас у дні погожі маю,
В повітрі грайтеся яснім;
Ці ваші співи й хороводи
Прогнали бурі і негоди,
Що заганяли нас у дім.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Принцові Франціску, що входить у дім поета

Ні злотом, ні сріблом не сяє дім у мене,
З порфіру і мармуру не ставив я колон,
Розкішний горельєф не скрашує фронтон,
У залах не висять портрети й гобелени.
Та зодчий Амфіон явив свій дар натхненний:
Тут ліри дивний дзвін усіх бере в полон,
Тут бог живе один, як в Дельфах – Аполлон,
Царюють над усім чаруючі камени.
Учітесь, принце мій, багатства зневажать:
У людській приязні усі скарби лежать,
А інше все в житті – ошука і омана.
Зичливість, доброта, і правда, і закон
В печерах і гаях споруджують свій трон.
І кожна з тих чеснот в палацах – річ незнана.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua