Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Любов до Марії

О небо, скільки в тебе зла…

О небо, скільки в тебе зла!
Ти попалило все дотла.
Уста, і руки, й дивні очі,
Що жартома вели бої,
Що в бран взяли чуття мої, –
Невже повиті млою ночі?
Шкода! Де ніжності слова,

Де усмішка, хода жива,
Що вчила мудрості кохання,
Де відмовлянь веселих тьма,
Зневага ніжна, – їх нема,
Все смерть взяла в своє владання.
Та серце чуло лиш її,
Лиш їй я ніс чуття свої,
Душею називав своєю.
І смерть не стримає й на мить,
Самій могилі не спинить
Мені, коли я йду за нею.
Коли б мій ум у хвилі ті
Не був бентежний в марноті,
Зневажив образ, чару повний,
Я вчув би голос неземний,
Очей уздрів би зір ясний,
В своєму сяйві невимовний.
Зітхання вчув би в тишині,
Коли б сказала ти мені:
Ну, надивлятись маєш змогу
Ти на лице моє ясне,
Бо не побачиш більш мене, –
В далеку я іду дорогу.
О, я тоді зібрати б міг
Все сяєво з очей твоїх,
Щоб наситити душу вволю,
Затамувать свою печаль.
Але не в силах ми, на жаль,
Передбачати власну долю.
Я потім в горі довго жив,
В сум’ятті любих почуттів,
Чудними палений страстями.
Не крию я своїх жалів,
Сама ти знаєш – я змарнів,
Тебе не бачивши між нами.
Живе самотнім твій Ронсар,
А ти у цвіті юних чар
На небо злинула, до раю,
Принадну втративши красу,
Мов квітка, що пила росу
Лиш в ранок буйного розмаю.
Амуре, коли хочеш знов,
Щоб мав законом я любов,
Зроби-но послугу велику:
В Аїд, під землю ти зійди,
Вблагай Плутона й приведи
Мою під сонце Еврідіку.
Або полинь в небесну вись,
Святій Природі уклонись,
Проси подібну ще створити.
Так ні ж, узрівши красоту,
Вона розбила й форму ту,
Щоб не було таких на світі.
Створи-но блиск очей таких,
Щоб бачив я два сонця в них,
Щоб в них буяти ніжним грозам.
Ти дав таку принадність їй,
Таку пригожість чарівній,
Що часом я втрачав і розум.
Верни, любове, зір і слух,
Її розмови бистрий рух:
То вданий сум, то дужа звага, –
Верни той образ дорогий.
Коли ж на це нема снаги,
То йди! Тобі моя зневага!
Лиш смерть – заступниця моя.
Шаную смерть віднині я
І вище честі, й більше слави,
Бо перед смертю ти ніщо.
Нащо дозволила, нащо
Взять те, що цвітом є держави?
Чи близько бога ти в цей час,
А чи в раю, – прощай сто раз,
Прощай, Марі, і в домовині.
Тебе від мене смерть взяла,
Та й смерть не розітне вузла,
Який зв’язав нас воєдино.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Немов троянди віть у пору квітування…

Немов троянди віть у пору квітування,
У ніжній юності,у розповень краси,
Коли сіяє світ у райдузі роси,
Сльозами пойнятий імлистого світання.
Амур і грація знайшли в ній раювання,

Від неї пахощі п’янять сади й ліси,
Та сонце розстеля жагучі паруси,
Й троянда клонить віть, безсила, в час кохання.
І ти, вродливице, у юності цвіла,
На небі й на землі була тобі хвала,
Та парка заздрісна життєву нить урвала.
На похорон сумний несу з долин, узвиш
У глеку молоко і квітів повен кіш,
Щоб ти трояндою і в гробі розцвітала.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Поки зима лютує невблаганна…

Поки зима лютує невблаганна,
Давай з тобою грітися, кохана,
Не при вогні палаючім, жаркім:
Для втіхи бій любовний розпочнім.
Присядьмо на цім ложі, моя люба,
Тебе я поцілую в дивні губи,

Руками шию палко обів’ю;
Ти й матінку забудь у цім бою.
Я зацілую перса твої голі
І розів’ю кучерики на чолі;
Не слід ховати ніжної краси,
Як у неділю, в плетиві коси.
Ну пригорнись! Щось хочу я сказати.
Ти зашарілась? Дай поцілувати…
Ти усміхнулась? Та невже від слів,
Що я тобі на вушко шепотів?
А я сказав: прошу тебе уклінно,
Дозволь покласти руку на коліно.
Ти червонієш? Бачу, в цій борні
Ці напади для тебе не страшні.
Чи легко серце розгадать дівоче?
Дівча, клянусь Амуром, більш охоче
Погодиться безстрашно смерть прийнять,
Аніж себе попросить цілувать.
Для дівчини, що шал кохання кличе,
Потрібне викрадання таємниче.
Хіба не доказ нам Єлена в тім,
Що так охоче йшла в Парісів дім?
Мені в пригоді стала дужа сила.
Ти, люба, впала? Люба, ти зомліла?
В якому захваті душа моя!..
А не зроби цього у той час я,
Сама б ти посміялась потім з мене.
Тепер я знаю: бажане – здійсненне.
Почнімо ще, у пору юних мрій
Хай завжди гріє нас любовний бій.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Веретено

Тебе, Паллади друг, невтомне веретено,
Коханій віддаю, щоб пряла цілоденно
Й не відала нудьги в сумні без мене дні,
Щоб, крутячи тебе, вела свої пісні
І розгортала жур за ділом коло брами,

Готуючи клубки з найтоншими нитками.
Тож, веретено, я хотів тебе б віддать
Красуні, що її не зможу в мандри взять.
Ні, ти не попадеш лінивиці у руки,
В якої в голові лише мінять перуки
Та брови фарбувать, білитись без кінця,
Щоб звабився котрийсь, повів би до вінця;
Ні, дівчині віддам, що днями і ночами
То шиє, то пряде, морочиться з мотками,
Щоб з сестрами без діл не гибіти в журі
Зимою при вогні, а літом у дворі.
Не хочу я, щоб ти, походячи з Вандома
(Де в люду гарний лад заведено удома),
Перейняло в Анжу і звичку ту бридку –
Нічого не робить, іржавіть на гвіздку.
Я дам тебе до рук і лагідних, і ніжних,
Що вволю нам натчуть полотен білосніжних.
Яке у них сукно! Який тонкий шарлат!
Його і сам король одіти був би рад.
Ходімо уперед, дбайливе веретено,
Там привітають нас гостинно, небуденно.
З країв худе, а стан і повний, і тугий,
І стрічка з Монтуар стискає пояс твій.
Друг шерсті, друг тканин, відрада в час розлуки,
Співочий дому друг, утіхо від розпуки,
Вперед! Лишім Кутюр та у Бургейль спішім,
Щоб там ти принесло веселощі у дім.
Бо друга милий дар – цінніший навіть трону,
За нього віддають і скіпетр, і корону.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

Усе в цім лікарі для мене ненависне.
До нас аж двічі в день сліди його ведуть:
Він у коханої то гладить ніжну грудь,
То стегна щупає, то на живіт натисне.

Не про її життя гадає злонавмисний,

У нього в голові ( й цим викликає лють!) –
Щоб зайвий раз прийти і поглядом ковзнуть
По грудях любої, достойних мрії й пісні.

Вас, кому хворої довірено життя,
Благаю: лікаря прогнать без вороття,
Бо, певний, у мою він закохавсь подругу.

Все вимудровує, аби частіш ходить;
Тож, господи, пошли, щоб злому відомстить,
Коханій – зцілення, йому ж – мою недугу.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

Марі-лінивице! Давно пора вставати!
Заводить жайворон свій мелодійний спів,
Давно вже й соловей коханій разповів
Про свій любовний пал, в густі сховавшись шати.

Вставайте! Глянемо на росну грядку м’яти,

На пишний кущ троянд в уборі з пелюстків
Та на гвоздик, що їм після спекотних днів
Носили воду ви, щоб, спраглих, поливати.

А вчора поглядом ви поклялись мені,
Що встанете раніш, ніж я прийду за вами.
І все ж раюєте у непробуднім сні…

Гарненьких любить сон, чарує їх дивами…
Ось поцілую я у очі й грудь сто раз,
Тоді я вас навчу вставати в ранній час.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

Ну й чарівник Амур! З коханою весь вік
Пробути міг би я в немовкнучій розмові.
Розповідав би їй про всі свої любові.
Коротшим би за день мені здавався рік.

А завітає гість, незнаний чоловік,-

Ніяковію я, вмовкаю на півслові,
Всі дотепи мої побліднути готові,
Я затинаюся, косніє мій язик.

А гість покине дім – знов радощі і втіхи,
Владаю словом я, лунають жарти, сміхи,
І непомітно час у вигадках летить.

Сіяє променем словесне многоцвіття.
Просидіти ладен я з нею хоч століття,
Та і століття б нам пролинуло, як мить.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

Марі, усе єство ви збурили мені –
І розум, і чуття. Тепер я вже не в силі
Співати, як раніш, у строгім давнім стилі,
Яким би не дерзнув творить низькі пісні.

Принаймні коли б ви, чи наяву, чи в сні,

Несли мені, як дар, не замки і не вілли –
Цілунок хоч один – і втрату б замінили,
Про стиль би і гадки розвіялись сумні.

Шкода! Завжди одне гнітить мене чимало,
Що муза ницою й догідливою стала,
Такої шанувать не буде вже француз.

Лиш муки у душі це збуджує кохання.
Чекати кращого – даремні сподівання.
Над мною ваш тріумф – зневага ніжних муз.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

Я не одну Марі, я ще кохаю й Жанну,
Амур із обома з’єднав мене вузлом.
Двох милих знав Тібулл і їм співав обом:
Крім Немезіди, мав і Делію кохану.

Безумству виректи усяк ладен догану:

Як? Зразу приділять увагу двом чи трьом?
Поводження таке не скінчиться добром!
Коханій лиш одній являй любов і шану.

Я відповім на те, що справді двох люблю,
Але у милих я утіхи не молю,
Як ті закохані, що прагнуть лиш владання.

Прошу лиш одного: тій – тихо щось шепнуть,
Тій шию цілувать, уста, і очі, й грудь –
Оце і всі мої і мрії, і жадання.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

Натурі всупереч, в упертості страшенній
Прогнали ви любов. А гляньте на птахів –
На горлиць та синиць, на ніжних голубів:
Співають всі вони коханню гімн натхненний.

Погляньте: зграї птиць любові пал вогненний
Коханим понесли до тінявих гаїв.
Усе всміхається теплу весняних днів.
З лозою обійнявсь і осокір зелений.
Пастушка з пряжею сидить он у тіні,
З коханим пастушком проводить цілі дні,
І пастушок пісень їй про любов співає…
Любові почуття усім хвилює кров.
Та ваше серце лиш того не відчуває –
Холодне, крижане, воно жене любов.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua