Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Українська лірика

Склоняю голову пред ней…

Склоняю голову пред ней,
Целуя руки,
За то,
что верности верней
Была в разлуке.
Собой мила она,
проста.
И нет сомненья,
Что я с ней в жизни испытал
Души волненья.
Пишу ей песни о любви,

Забыв про усталь,
За то,
что в нас еще живы
Святые чувства.

Автор: Владимир Родионов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Все боятся смерти

Все боятся смерти,
Я — не исключение.
Нет на белом свете
Горше потрясения

И беды вселенской…
В темноте дремучей
Нет улыбки женской,
Ласки её жгучей.

Нету детской шалости

Да и зрелой мудрости,
Нету там ни старости,
Ни, тем паче, юности.

Никому не плачется
Там и не хохочется.
Там в живых не значатся…
Умирать не хочется.

Автор: Владимир Родионов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Купола

Купола над косогором
И простор по сторонам.
Это вечно нужно нам,
Будь то радость или горе.
Купола над косогором,
С перезвоном купола,
Без которых бы была
Местность яблоком раздора.

Но звонят колокола,
Всех в семью одну скликая…
До чего же купола
Всемогущи в нашем крае!

Автор: Владимир Родионов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

По війні

Повернувсь лелека у село.
А села нема, нема… Згоріло.
Де ж йому гніздитися було?
І у птаха серце заболіло.

Він ступав по сивому дворі,
Де крізь попіл – рясту білі іскри.

І над ним ячали димарі.
Димарі, неначе обеліски.

Автор: Микола Федунець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Зерня

Як попрощається з землею грім
До березня, до голубої днини,
Ходімо в поле,
В полечко ходім,
Де зоряні згубилися стежини.
І подивуймося, коли мале зерня
Народить таїну, що стиглим стане хлібом.

Стріляє в небо, ніби променя,
Над нивою,
Над обрієм,
Над світом.

Гойдати буде вітер, бити грім,
Та наступу зернини – не збороти.
Ходімо в поле, в полечко ходім,
Щоб причаститись радістю роботи.

Автор: Микола Федунець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До рук

Міцнійте
На росах, пасатах шалених
Для плуга, побачення, пісні.
Для справ молодих і натхненних
Міцнійте – і рідні, і різні.

Затямте:
Мов якір, листочок кленовий

На промені спуститься в осінь –
Садити пора. Ви – основа
І кореня, й цвіту, й колосся.

Співайте
В роботі, яка наче свято.
Із кременя вилущіть іскри.
І квіти устигніть покласти,
Де вічні стоять обеліски.

Спішіте –
Прядеться хай вітер край вікон
Чи ранок малює портрети –
Збирати всі радощі віку
В долоні – півкулі планети.

Автор: Микола Федунець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Лютий

Рілля ще спить, хоча сніги зійшли.
Похмуро й важко небо нависає.
Із сивої холодної імли
Блищать стовпи задертими носами.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів, –
І знов у міста колесо шалене.

Та вже щось озивається в мені
До поля цього і до цього клена.

До цих доріг розгаслих і до хат, –
Вони, мов матері, сумні й величні,
Чекають – не діждуться онучат,
Що десь там забарилися в столиці.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів.
Та щось таке село зі мною коїть:
Слова, мов коні, рвуться із рядків,
Лоскоче душу передзвін підкови.

Геть одійшли плачі і суєта,
Сердечні справи – як то все мізерно!
Стою, затиснувши здивовано вуста,
І наслухаю молоденьку землю.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ще сад є. Тиша в нім і тінь…

Ще сад є. Тиша в нім і тінь.
Не все ще сказано уголос.
Ще в’ються бджоли золоті
І достига на сонці колос.

Ще дід живі. Ще ми малі,
А мама молоді і сильні.
Ще став сільський не обмілів –

Між вербами такий красивий!

Ще за городами ярок –
Глибокий і якийсь тривожний.
Ще не життя в нас, а урок,
Й не все на тім уроці можна.

Ще десь попереду дощі.
Ще нам взуття – лише про свято…
Ще так далеко до душі
І так у всім душі багато.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Просто – рушник на стіні…

Просто – рушник на стіні,
Просто у глечику жмутик васильок…
Ми в світі – корінні,
Ми в ньому – гарні, надійні, красиві!

Просто – книжки, книжки…
«Ну і коли прочитати їх, мамо?!»

Тяжко – мов дотик руки, –
Як цього досить… і як цього мало.

Просто – життя прибій…
Чую! ловлю! на великих рівняюсь!..
Доле, ти навіть не грій –
Ти лиш вітрами наповнюй вітрило.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ненаситна я в цім дні…

Ненаситна я в цім дні –
Стільки можу!
Стільки хочу!..
Стільки мушу…
Швидше, серце, часу мало, далебі.
Так болючо, так тривожно!
Так прекрасно і пророчо.
Лебедять-клекочуть сурми у моїй лункій судьбі.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua