Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Українська лірика

Ми – із двадцятого

Я не думаю про смерть. Я така оптимістична.
Каблучки б мені дзвінкіші та дорогу гомінкіш;
Трошки віри і зухвальства, трошки – краплю – артистизму;
Мірку чорної роботи, щоб родився гарним вірш.

Друзів треба ще мені – для сльози, і для поради,
І для пісні голосної, що зимує край вікна.
Треба ночі грозової, треба сміху, треба рани.
Треба поля, сонця, вітру… рук надійних і зерна.

Треба казки про братів і терпкого євшан-зілля.
Треба вогнища нічного край сибірської ріки.
І гагарінської траси, і звитяжності Трипілля,
І могил прадавніх скіфських, не віднайдених ніким.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Стільки ненавиджу в світі…

Стільки ненавиджу в світі!
Стільки у світі люблю!
Так, діячі – не свідки;
Тож не потрібно жалю.

Вирветься блискавка синя,
Вдарить розкотистий грім!..
Стверджуся в усмішці сина,

У материнській зорі.

Сни (а чи спогади давні)
Вдовам несуть криниці…
Тінь від палаючих плавнів
Досі тремтить на лиці.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Тінь

Куди Вона – туди і він.
Здавалось, не розлити їх водою.
— Кохана! Віриш? За тобою
В житті ходитиму, як тінь! –
Дівчина вірила. Як сонечко хлюпоче,
Як ніжним шепотом наповнюється гай, –

Хто не повірить, що існує рай?
Хто щастям не засліпить очі?
Побралися. Обсипалась весна,
І літо соковите промайнуло,
І осінь в небо хмари натягнула,
І… журиться в самотині Вона.
Бо сонце заховалося за хмари,
І зникла тінь-примара.

Коли готуєшся до довгого походу,
Супутників шукай не в сонячну погоду.

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Осіння ніч

Під грізним вітром тополі плачуть
І гублять сльози у шовк-траву.
Як в пісні давній, десь ворон кряче,
І крізь морок тебе зову…

Схилились верби в тривожній тиші.
В прозорих хвилях зоря тремтить…

А ти не дзвониш… А ти не пишеш.
І серце в тузі щемить… щемить…

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Бабуся на веретено мотає сурову нитку…

Бабуся на веретено мотає сурову нитку,
За піччю цвіркун сюркоче, і спить на лежанці кіт…
Худий і заспаний місяць в малу заглядає шибку,
А в хаті, мов літо, пахне засушений липовий цвіт…

Від лекцій та від конспектів я тут, як ніколи, далека.
Чекає на діда вечеря, поставлена в теплу піч.
За вікнами – заметілі далекий тривожний клекіт.
… Бабуся на веретено мотає зимову ніч…

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Весільне

Стернею пахне теплий коровай,
Що височить на білім рушникові.
Над ним – фати серпанковий розмай,
І білі руки, й очі волошкові.

Як в гарній пісні, мати край стола
В хустину сивину свою сховала

І щиро так не менш як півсела
Весільну пісню разом заспівало…

Калини усміхи на білих сорочках,
Вусаті колоски на скатертині…
Це в маминих натруджених руках
Плескалось щастя сонячне дівчині.

Скибками крають пишний коровай,
І в іншу хату кличе надвечір’я.
А сни дівочі, як ти не гукай,
Лишаються у маминім подвір’ї…

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Соняхи

На колишніх окопах – соняхи,
Мов маленькі сонця.
Може, то золотавим цвітом
Спалахнули солдатські серця?
І стоять, мов бійці, нескорені,
Поклонившись землі живій.
Мов пригадують, все пригадують.

Свій останній жорстокий бій…

На порослих окопах – соняхи…

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В примовклий сад відчинено вікно…

В примовклий сад відчинено вікно.
В сумного серпня шелести останні.
Замріявсь дуб у білім кімоно,
Полатаному клаптями туману.
Обабіч нього стихлі ясени
В досвітній сон занурені по горло.

В незайманість цієї білизни
Найпершу позолоту ронять гордо.
Лише повільно із долин печаль
Повзе угору із туманом срібним,
Бо вже з небес сумні дощі мрячать,
Розсипавшись над світлом дрібно-дрібно.
Неначе у знайомому кіно,
Я жду на щось далеке, призабуте.
… В примовклий сад відчинено вікно.
І вітру шум. І шелестіння рути.

Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Про що гадає журавель старий…

Про що гадає журавель старий
Над висохлою раною криниці?
Старечим сном заснули явори, –
Чому ж йому на самоті не спиться?
Он поруч спогад стомлено присів
Із того безтурботного розмаю,

Де на скрипучій буковій нозі
Дід Никодим городом шкутильгає.
І оксамитом міниться земля,
Світанок даль туманами крохмалить,
А дід всміхається до журавля.
Присяде поруч, люльку мовчки смалить.
Минуло. Здаленіло. Відійшло.
Вже друге літо, як нема старого.
Лиш журавель, здійнявшись над житлом,
Так і не може призабуть нічого.
І шелестять тихенько явори,
Позиркуючи скоса на криницю:
— Про що гадає журавель старий,
Чому йому на самоті не спиться?

Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Обрій тане за хмарами чорними…

Обрій тане за хмарами чорними,
Уляглась на спочинок дорога,
І заснуло вже сонце стомлене
Сивим соняхом біля порога.

У кімнату заходить вечір.
Без запрошення та без стуку.

І кладе він мені на плечі
Пропотілі, натруджені руки.

Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua