Вітер холодний розгнівано дмуха…

Вітер холодний розгнівано дмуха,
Поміж дворами реве завірюха.
В полі стежинки, шляхи замітає,
В лісі галявини снігом латає.
Сиплються з неба сніжинки сріблясті,
Так любо серцю це диво пухнасте.
Сніг укриває ялинки маленькі,
Щоб було тепло їм і затишненько.
День коротенький і довгая нічка,
Тенькає сумно голодна синичка:
Де б поживитись? Та марно шукає…
Місця тепленького й їжі немає.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Прийшов мій час відпочивати…

Прийшов мій час відпочивати,
Пройшли швиденько дні мої,
Тепер я стану викладати –
Але не в школі, уві сні.
І буде що тепер не знаю,
Як стану жити на землі,
Куди подіну думок зграю,
Всі ті знання, що в голові?
Кому віддам свої уміння?
Кому світитиме проміння
Тих знань,що накопичив я?

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Як би ж …

Як би ж я менше був ледачим,
То б мав від Бога більшу вдачу
І був би мабуть кмітливішим,
За всіх на світі веселішим.
Не мав би заздрощів до друга,
Мене минали б біль і туга,
Отож, якби не те якби,
То й не було б в житті біди.
Не скім на світі б не сварився,
Ніде ні в чим не забарився,
Не посивіли б вуса й брови,
Був би в житті більш гоноровим.
Ото ж, щоб не було біди,
Відмовся, друже, Від того якби!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Тихенько блукаю садами…

Тихенько блукаю садами,
Приймаю привіти від мами.
Тут в кожній черешні живуть її руки,
Тут все пережито: і радість, і муки.
Куди не погляну, все мама навколо,
Тут в тісній землянці була агрошкола.
Навчались в тій школі і молодь, і мами
Як треба саджати й ходить за садами.
Тепер тут хазяїн, він викупив сад,
Шлагбаум стоїть, ні вперед, ні назад.
На кожнім кварталі стоїть охорона,
Для кого, для чого запретні кордони?
Колись був поміщик, а став бізнесмен,
Він викупив сад, і тепер – супермен,
А ті, хто саджали й пишались садами,
На цвинтарі тихо лежать під хрестами.
Вони вже не бачать нащадків своїх,
Тих, хто бізнесменами стали, і тих,
Хто батрачать на них!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Звернення до братів українців.

Ми не вчорашні, брате мій,
За нами 300 років сподівань і мрій.
Ми на землі не новаки,
Позаду в нас віки й віки.
Віки Трипільскої культури,
Козацькі чайки, січі, мури,
Дніпровські кручі і пороги,
Набіги, війни, перемоги.
Степи безкраї і Карпати,
Ми не вчорашні, любий брате.
Скажи ж мені, сердечний брате,
Скажи, чому ми не богаті?
Чому на вільній Україні
Ми незаможні і донині.
Дивлюсь я на людей, неначе
Всі працьовиті, не ледачі,
Чому ж то проміж нас роздрай?
Та не відбувся, бачиш, «комунрай».
Так от, щоб нам у Раі жити,
Нам треба націю створити,
А після того мову відродити,
Щоби вести на ній розмову,
Всі діалоги й перемови
Вести на рідній і чудовій.
На мові Котляревського й Шевченка
Нехай говорить наша ненька.
Відтоді й станем почувати
Себе господарями в хаті.
У хаті, що зоветься Україна,
Де церква, мова і історія єдина.
Скажу, брати, вам на останнє,
Що сила наша,лиш в єднанні.
Єднаймось, браття українці,
Щоб не загинуть поодинці.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Розмова – привітання.

Вечір добрий, милі люди,
Ви мені пробачте
За банальність сьогодення,
Хоч смійтесь, хоч плачте,
Бо воно усе змішалось:
І радість, і горе,
Всюди все тепер зрівнялось:
І поле, і гори.
Хлібороби жебракують,
Процвіта хто краде.
Хто не краде, той торгує,
Або йде у владу.
Легше красти й керувати,
Ніж у полі жати,
Бач, стареньку трудівницю
Викинули з хати.
Виганяють, та від горя
Бідолашна згасла,
Бо немає чим платити
За хліб-сіль без масла.
Подивіться, люди добрі,
Що твориться з нами:
Були добрими сусіди –
Стали ворогами.
Одне одного стоптали,
А було колись, що в гості
Одно-одне звали.
Де ж вони, куди поділись
Радість і добробут?
Люд по вулиці снує
Наче кволий робот.
Що ж зробилося з тобою,
Мила Україно?
Розтягли і розікрали
Нові буржуїни.
Кожен з них під себе тягне
І гроші, і владу.
Хто – енергоносії,
Хто – в Верховну Раду.
Прихватити прагнуть все,
Землю і заводи,
Не залишити нічого
Тобі, мій народе.
Україна плаче тихо,
Як старенька мати,
Коли ж скоїлось те лихо,
Як могло так статись?
Бач, раніше москалі
Не давали жити,
А тепер свої «круті»
Шахраї й бандити.
І куди ж це ти пливеш,
Україно, мила?
Потихеньку, ледь живеш,
Де ж поділась сила?
Де поділася краса
І козацька слава?
Все пропало, як роса,
Ось була – й не стало.
Підніми ж синів з колін,
Надихни, як мати,
На святую справу вплинь
Волю здобувати.
Ще не вмерла Україна,
Але вимирає,
Хто ж зупинить буржуї на?
Бач, таких немає.
Терпить, мучиться народ,
Гне на пана спину,
Загубили шахраї
Вільну Україну.
Загубили й не дають
Голову підняти,
Та все нижче й нижче гнуть
Буржуа трикляті.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Хоч на скронях і зима…

Хоч на скронях і зима,
Та в серці ще весна дзвенить,
І як натягнута струна
Життя моє бринить.
З’явилися перші ознаки весни,
Це під стріхою бурульки рясні,
Стрункими повисли рядками
І небо веселе над нами.
Сніги ще лежать на землі
І хащі в зимовій імлі.
Зима нам в обличчя кидає погрози
І посилає жорстокі морози,
Та сонце весняні пісні нам співає
І як матуся всіх нас зігріває.
Затенькали весело в лісі синиці,
Ялинкам під снігом, ще солодко спиться,
Ще лютий лютує, реве завірюха,
Та березень в небі співає, послухай;
Послухай, бурулька під стріхою плаче,
Як березень зайчиком сонячним скаче.
Скінчилась зима, геть пішли її сни,
З’явилися перші ознаки весни.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Пливе життям суб’єкт спесивий…

Пливе життям суб’єкт спесивий,
Мовляв, дивіться, я щасливий.
Собою тішиться завзято,
Здоров’я є і грошенята.
Зовсім нова крутенька тачка,
На сотню га маленька дачка.
Все має, все моя утроба,
Та причепилась несподівано хвороба.
Померкло все: пиха, і дачка,
І стала непотрібна тачка .
Не стали в замок їздить гості,
Усе болить: нутро і кості.
Враз став немилим білий світ,
Бач, зник і схуднув паразит.
Тепер він скаржиться на долю,
Мовляв, творить вона сваволю,
Та коли сам сваволю гнув,
Проте, бач, зразу ж і забув.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Час не можна продати…

Час не можна продати
И не можна купити,
Час не можна забрати
Й не можна убити.
Він спиняється в нас,
Коли вийде наш час,
Час земного буття на Землі.
І душа, вже без нас,
Без тілесних прикрас
Геть полине в туманній імлі.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Роздум

Щоб бути мудрим на добро,
Багато треба знати,
Не тільки зброю, а й перо
Уміть в руках тримати.
Уміти хліб пекти, орать,
Побудувати хату,
Ростить дітей, кохати
І більше всього пам’ятать,
Що є в нас рідні батько й мати.
Отож, щоби творить добро,
Багато треба знати…
А от простими буть на зло,
Не треба слів багато,
Якщо ви мудрі на добро,
То вас на зло не хвате.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа