ПРО МАРІЙКУ ТА ПРО ГРИЦЯ
Ой , ми потом умивались,
І ранковою росою.
Удвох тоді кохались ,
З гострою косою.
Косив парубок лугом,
Тую травицю.
Та побивсь із другом,
За одну дівицю.
Білу кралю білобрису,
Сумував за нею.
Не ходи за мною Грицю,
А їдь за водою.
Скинь свій смуток за водою,
Хай тече по річці.
Покажись переді мною,
Ти своїй Марічці.
Ой , Марічка – чорні брови,
Утекла із хати.
А в ночі по тій діброві
Її шукає мати.
Ой , шукає та голосить,
Кличе, озовися.
Умилася сльозою, просить,
Бачить , стоїть біля Гриця.
А вона так задивилась,
За тими зірками.
Видно, закохалась,
Що й не чула мами.
Ой мамо , моя мати,
Чому ж ти голосиш?
Підемо вже до хати ,
Бо ти мене просиш.
Повернулася до Гриця:
Не сумуй за мною.
Усміхнулась , як та кіця,
І то Бог з тобою.
Нічка темна , нічка темна,
Так швидко минула,
Тільки впала на подушку,
Вона і заснула.
Може Бога хто згадає,
Прийде подивитись.
Як Марійка засинає,
Щоб слізьми умитись.
І у сні вона під ранок,
Спинить біль і ту сльозу.
Швидше сонце сядь за ганок,
То до Гриця знов піду!
21 лютого2009р.