Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Вірші Левка Бідного

Левко Бідний – ХАЙ ЖИВУТЬ ЩАСЛИВО ДІТИ

ХАЙ ЖИВУТЬ ЩАСЛИВО ДІТИ

(Автори: Марійка Ткаченко,Вадим Іванюк)

Ой дідусь , дідусь,
Я до тебе прихилюсь.
Сива в тебе голова,
І сидиш ти , як гора.

Про життєві речі,

Ти бурчиш із печі.
Всіх ти учиш жити,
Покажи , як це робити.

Знов раненько ти вставай,
Йди те поле засівай.
І в жнива ті колоски,
Ти комбайном молоти.

Буде хліба в нас багато,
Тож щасливі мама й тато.
Новий рік вже настає,
Дід дарунки роздає.

Усім маленьким діткам,
І внучатам – квіткам.
Марійка снігуронькою була,
Діда за руку скрізь вела.

І водила і по селах,
І водила по містах.
І вітали ми усіх,
Де лунав дитячий сміх.

Новий рік ми зустрічали,
Всім здоров’я ми бажали.
З новим роком й Вас вітаємо,
Довголіття вам бажаємо.

Підем далі ми уже,
Україна хай цвіте.
Хай живуть щасливо діти,
В Україні і у світі!!!
15грудня2008р.

Левко Бідний – А ДІТИ Ж ХОТІЛИ ЖИТЬ.

А ДІТИ Ж ХОТІЛИ ЖИТЬ.

Онкохворе дитя і біль , і печаль,
А у невинних очах, лише страх.
І дивились вони у безмежну ту даль,
І сльоза не котилась по їхніх очах.

Вони все розуміли , їм хотілось так жить,

Це постійно у снах завжди снилось.
І всіх біля себе так хотіли любить,
Але зробити це у житті не судилось.

Онкохворе дитя не сміється , не плаче,
Лиш сумними очима дивилось на світ.
Онкохворе дитя не біжить і не скаче,
Хто врятує дитя , йому мало ще літ.

Онкохворе дитя дивилось на вас,
І з нами прощається наче.
Яка черствість й байдужість велика у нас,
І ніхто ж за дитям не заплаче.

Я хочу жити і не хочу помирати,
Я у очах прочитав, цей нам докір всім.
Тільки матінка його , плаче бідна мати,
І тяжкий цей хрест буде на серці у ній.

Онкохворе дитя, який тільки жах,
Їх так багато лежить в Охматдиті.
Україно моя , у тебе ж на очах,
Помирають наші, наші хворі діти.

Чи день , чи годину їм лишилось пожить,
У цьому жорстокому страшному світі.
Чому ліків нема? Як їх далі лічить?!
Ви простіть нас усіх за це, діти!!!
12-14грудня2008р.

Левко Бідний – НАДІЯ , ЧИ ТИ ЗДІЙСНИЛАСЬ?

НАДІЯ , ЧИ ТИ ЗДІЙСНИЛАСЬ?

Я вас не бачив вже давно,
У ранній юності розтались.
І сміх далекий , як вино,
В бокали знову наповнялись.

Наш сміх надій тоді звучав,
Ми йшли у світ далеких мрій.

І я тобі тоді сказав:
Не полишай своїх надій.

Надія , яка у юності була,
Ми говорили всі про неї.
Але не всіх вона знайшла,
В любові сумували ми без неї.

І чи можливо без надії жить,
Вона на все , на працю , на любов.
Надія у любові вас любить,
І вам в надії залишить любов.

Надія , ти пройшла , як колос жнив,
Хтось із тобою у любові жив.
В кого надія та здійснилась,
В кого ж надією й лишилась.
6 грудня 2008р.

Левко Бідний – СУМНИЙ БІЛЬ АФГАНА

СУМНИЙ БІЛЬ АФГАНА

(Присвячую мертвим та живим воїнам-афганцям)

Пройшов той час , коли я був щасливим,
Коли співав веселі я пісні.
Моя дівчина, не зве мене вже милим,

І я у армію пішов , тоді ще навесні.

Я сумував , тож нічого не лишалось,
Як піти на війну у далекий Афган.
А після того бою нас троє лишилось,
Але ворожий не пройшов караван.

Ми лежали на скалах і кров’ю стікали,
Допомога до нас дуже вчасно прийшла.
А душмани у гори від наших тікали,
Але я вже не бачив , як атака та йшла.

Опритомнів я вже у вертушці,
Біля мене стогнав наш комбат.
Він сказав: «Ти вже не на мушці,
Тож терпи, будеш жить, мій солдат».

Через гори летіли ми з боєм,
На землі нас зустрів медсанбат.
Він вернувся із бою героєм,
Тож терпи, будеш жить , наш комбат.

Але очі закрились у нього,
В нього рани смертельні були.
І моєму комбату посмертно,
Вже пізніше Героя дали.

Зустрічаємо ми день Перемоги,
На могилі комбата свого.
Будем все пам’ятать, поки живі,
Біль Афгана і подвиг його.

Поминальний стакан випиваєм,
За мертвих , їх тисячі лягло.
І щоб війни такої не потрібної,
Для нас ніколи вже більш не було.

За Вами плачуть сиві матері,
За Вами плаче й Україна.
Страшне це горе у сім’ї
Коли на війні втрачає мати сина.
4грудня2008р.

Левко Бідний – БУДУ СЛУХАТЬ ТЕБЕ Я , БАБУСЯ.

БУДУ СЛУХАТЬ ТЕБЕ Я , БАБУСЯ.

У свекрухи ця доля нелегка,
Треба годить невісточці своїй.
Як подивлюсь я ізблизька,
Великі сумки тягнеш їй.

А в замін не береш нічого,

Лиш би в мирі , любові жили.
І скандали ті їм ні до чого.
Лиш би діти щасливі були.

І сама ти частенько зітхаєш,
І за сина , болить серце твоє.
За онуком своїм сумуєш скучаєш,
Пригорни же до серця внучатко своє.

Бабусю , приїжджай частіше до мене,
Буду тебе я завжди виглядать.
Пригорнуся , рідненька , до тебе,
І сльозинки твої буду знов витирать.

Ти не плач , моя рідна бабусю,
Буду слухати тебе і батьків.
Коли зранку я знову проснуся,
Ти смачних напечеш пирогів.
2грудня2008р.

Левко Бідний – МОЯ Україна – ВЕЛИКА КРАЇНА!

МОЯ Україна – ВЕЛИКА КРАЇНА!

Моя Україно ,ти будеш щаслива,
Ця доля віками тобі випада,
Моя Україно , держава єдина,
Силу і дух Український щоб в собі несла.

Моя Україна , багата країна,

Гнобили тебе , на куски розрива.
І сльози , і кров , була і Руїна,
А ти піднімалась на ноги става.

Багато тих воєн по тобі прокотилось,
Чужинці хотіли тобою володіть.
Моя Україна за волю боролась і билась,
Було дуже багато у тебе ворогів.

І зрада , і кров , ворожнеча здавна,
Горіли і села , горіли й міста.
Всі душу терзали твою, Україно,
А ти все терпіла, немилість ката.

Славний Батурин спалили , в крові утопили,
Гетьманський козацький наш край.
Ви бились, вмирали , на коліна не стали,
Пішли у безсмертний , небесний той рай.

Вже триста років минуло,
А рани криваві на тілі живі.
А серце твоє ще більш защиміло,
Коли ти згадала трагічні ті дні.

Багато минуло , а ми пам’ятаєм,
Народ не забув про кровавий той бій.
Батурин козацький ми знов відбудуєм,
Івана Мазепи , гетьманський наш край.

Моя Україна – Велика країна,
І мудрий , великий Народ!
Моя Україна – Могутня , Єдина,
Слався великий , козацький твій(род!)
1грудня2008р.

Левко Бідний – НЕ ХОДИ ДАЛЕКО ВІД ХАТИНИ

НЕ ХОДИ ДАЛЕКО ВІД ХАТИНИ

На лузі вітер свище,
Темні хмари низенько вісять.
А блискавка як блисне , а грім як трісне,
Тільки тріски із верби летять.

А дощ , як з відра , все періще,

Куди дитину маленьку свою заховать.
Перевернула човен і під днище,
Тут ми зможем його переждать.

Та коли він все ж перестане,
До хатини своєї я вже не дійду.
Дуже швидко ніч темна настане,
Тож негоду я цю під човном проведу.

Під човном я на сіні вмостилась,
І дитині я ціцьку дала.
Дитинка пригорнулась , наїлась , зігрілась,
І до ранку спокійно спала.

А на ранок вже й сонце світило,
Чути було людські голоси.
А дитятко моє все голівкою крутило,
Я притисла дитя і шептала ще спи.

Раптом човен піднявся над нами,
Чоловік прошепотів: «Ну нарешті знайшли».
Тож не йдіть ви далеко від хати,
Із малими грудними дітьми.

Чоловік взяв дитинку на руки,
Пригорнув він до серця свого.
Він за ніч пережив страшні муки,
І він радий , що йому повезло.
1грудня2008р.

Левко Бідний – Г О Л О Д О М О Р .

Г О Л О Д О М О Р .

(До 75- роковин голодомору Українського народу)

Голодомор , ми не самі вмирали,
Це нас так планово вбивали.
Рабами хотіли нас зробить,
Нас залякати хотіли і націю убить.

І не жаліли ані малих , ані старих,
З нас дух хотіли вибить Український.
Сталіно – комуністичний режим.

То скільки їх тут полягло,
Як де – то все село.
А , де і більше , як повіт,
Читав Шевченка Заповіт,
І помирав Народ…

Як подививсь оте кіно,
Мені аж моторошно стало.
То це ж насправді в нас було,
Отам вже лежить не одне село.

І чорні круки над трупами літали,
Клювали мертві ті тіла.
Українську кров смоктали ,
Кремлівські виродки й кати,
а біля них і холуї , що серед нас жили.

Народ наш убивали тихо,
По Україні котилось лихо,
Таке страшне…

Боже, нас же мільйони полягло,
Не один , не два , не три,
А більше десяти…

ПОМ’ЯНУТИ й поставити свічки,
І ПАМ’ЯТАТИ , не забуть нам ті роки.
У нас лишилась віра і душа,
Її у нас вже не забрать,
Нема чим плакати й ридать,
І над могилами стоять,
Схиливши голови свої,
Брати і сестри ви мої.

Ми будемо все це ПАМ’ЯТАТИ,
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!
ВСІМ УБИТИМ В ТІ РОКИ!

ГОЛОДОМОР. Чому? За що?
Кому ми заважали?
І сонце заховалося за хмари,
Воно наруги бачить не могло.

То що ж насправді це було?
Убивство нашого народу.
Чому глумились над народом?
Хотіли віру нашу вбить!

Худі лежали за городом,
Мертві!
А живим треба було жить.

Через покоління , півтора чи два,
Віра до народу повернеться сама.
Народ український не вбить , не злякать,
Він буде довго ще стоять.
І жить, і процвітать,
Україну світ заставим поважать.

Живи , Україно , тисячі віків,
Бережи своїх дочок і синів.
За тебе життя ми віддамо,
Тебе в обіду не дамо!
Нікому! І ніколи!
Слава Україні-Україні слава!
Ми голосно кричимо.

Відродим на Україні ми село,
І вічно буде Україна жить!
Ви тільки всі її любіть!!!
25листопада2008р.

Левко Бідний – ПЕРШІ ЛАСТІВКИ

ПЕРШІ ЛАСТІВКИ

Найкращі тут люди , які єсть у Дочі,
Це кумоньки наші такі чарівні.
Дві Галочки ніжні , красиві , хороші,
Жаль, спілкуємося з ними не часто вже ми.

Ще молоді і красиві , не знали любові,
І щастя своє ви у Дочі знайшли.
Та перші ті кроки були такі кволі,
Ви їх з розумінням душевно пройшли.

Ми раді з дружиною зустрічам вашим,
При зустрічах згадуємо юність свою.
Ви хлопцям сподобались, дочинським нашим,
Не забуваючи про подружку й домівку твою.

Багато вже літ промайнуло відтоді,
У ваших дітей уже діти свої.
Дай Боже , щоб всі були ви здорові й щасливі,
Молюся за вас , шлю вітання мої.

Ми раді з дружиною, успіхам вашим,
Сумуємо , коли щось виходить не так.
І сумуємо всі за заводом ми нашим,
На ньому ваші роки найкращі пройшли.

Це ви перші ластівки наші,
Приїхали в Дочь на завод навесні.
Щасливо сміються онуки вже ваші,
Співають із вами веселі пісні.

Багато вже літ , промайнуло відтоді,
Коли ви приїхали в Дочь перший раз.
І ви не жалілись , нікому ніколи,
І раді ми всі за невтрачений час.
24листопада2008р.

Левко Бідний – МАМИНА КРИНИЦЯ.

МАМИНА КРИНИЦЯ.

(Присвячую дружині та її мамі,Єрмоленко Марії)

Мамина криниця стала мені снитись,
І дитинство наше , наше не просте.
Я хотіла б ще раз той водою вмитись,

Пригорнутися до мами , в неї серце золоте.

Але час невпинно , дуже швидко плине,
Я давно вже стала мамою сама.
Колискова пісня із дитинства лине,
Що співала мама нам завжди одна.

І давала сили на життя щасливе,
Дуже вдячна мамі , що навчила жить.
Передала твою пораду дітям і онукам милим,
Що дуже треба свій рідний край любить.

Вже немає мами і нема криниці,
Що приходять в снах до мене уночі.
А настане ранок – я відкрию очі,
І сльоза стікає в мене по щоці.

Посміхнусь я в думках до своєї мами,
Що давала сили на життя моє.
І в короткі дні довго вечорами,
За тобою серце знов болить в мене.
23листопада2008р.