Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Калинові зорі

Дощу дай, Боже, тепла дай, Боже…

Дощу дай, Боже, тепла дай, Боже!
Плодися, земле, – Христос поможе.
Та не дай, Боже, гроз, ураганів,
Засух, розрухи, війни, вулканів.
Зерно посіяв – роди, пшениця,
Ячмінь і жито – всяка пашниця.

Доглянь уважно – пожертвуй снами –
Не заростають хай бур’янами.
Зерно дозріло – треба косити:
Будем багаті, будемо ситі!
Хліб уродило, цілюще зілля –
Будем з піснями, будуть весілля.
Будуть весілля – з’являться діти.
Як не пишатись, як не радіти.
Діти – основа міцності, слави.
А будуть діти – буде й держава.
Щоби розквітла, як цвіт калини,
В дружбі, в злагоді вся Україна!
У дружбі жити усім народам,
Хай буде воля, мир і свобода!
Щоби планета не знала крові,
Будьте щасливі, будьте здорові!
Пошли нам, Боже, щоб все збулося,
В неволі жити не довелося!
Амінь.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Обряди, мову, звичаї ти бережеш, село…

Обряди, мову, звичаї
Ти бережеш, село.
На радість друзям
Ввічнюєш,
И ворогам на зло.

Краплинка до краплиночки.
Все в серці з давніх літ –
Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».

У пам’яті живуть твоїй,
Хоча й пройшли роки,
І Крути, й смерть
В Батурині,
Сибір і Соловки.
Кат скаженів і хмурився –
Пощади не моли.
Петлюрівці, бандерівці
Для нього ми були.
Та в рабстві
Не зігнулось ти,
Усе пережило.
Якби не ти, село моє,
Вкраїни б не було.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Присвячую дружині

Замріяні верби схилились над ставом,
Купаються коси в воді.
Як рано, дружино, ми сивими стали,
Промчали літа молоді.

Ту вербну неділю завжди пам’ятаю:
Ламали гнучкі пагінці, –

Тоді ще не знали, що нас поєднають
Пахучі вербові дубці…

Вже діти дорослі, мов ті пташенята,
Рушають в далекі світи.
Дозволь же, як в юності, стан твій обняти,
Тривогу з чола відвести.

Літа пролітають, мов коні степами,
Уже у нас, мила, жнива…
Літа пролітають, лишається пам’ять –
Та вербна неділя жива.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Впаду на груди рідної землі…

Впаду на груди рідної землі
І серцем її дихання відчую.
Відчую рани, болі і жалі.
Чи є той лікар, що все це злікує?

Цей тужний стогін лине з глибини,
І знову й знов мою тривожить душу.

Він народився з нашої вини –
Ми до землі були такі байдужі…
Ми брудом запоганили річки,
Розводим сміття замість зелен-саду.
І ліс стоїть, засмучений такий –
Ми більше нищимо дерев, ніж садим.
І чи весна надворі, чи зима,
Чи дощ іде, чи сніг останній тане –
Дими висять довкіл, немов туман,
Крізь них до неба погляд не дістане.
…Впаду на груди рідної землі
І прошепочуть тихо-тихо губи:
Ми тут живемо, а не десь в імлі.
Чому ж цю землю так безжально губим?

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не дай мені впасти, о земле, так рано…

Не дай мені впасти, о земле, так рано
На поле пшеничне в росу крапель-сліз,
А дай по стежині безмежного лану
Спокійно, не гнувшись, пройти на весь зріст.

Дай іскру душі, яка живить наснагу

І поїть натхненням щомиті мене.
Тобою, о світе, тамую я спрагу,
Черпаю все краще, природне, земне.

Якщо ж доведеться зненацька упасти
На тебе, повиту п’янким чебрецем,
Зроби так, благаю, щоб я розпластався
Не зором у небо – до тебе лицем.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Над принишклим селищем…

Над принишклим селищем
Ніч ультрамаринова,
Віє прохолодою із гаїв.
Відчяхнув хтось з кетягом
Гілочку калинову,
А гірчить у серденьку
У моїм…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пам’яті матері

Задивилась мати в далеч синю,
Біля обрію туман розтав.
Жевріє надія стріти сина,
Та дорога за селом пуста.

Відцвітає груша серед двору,
Спориші, мов килим – хто б стоптав?

Що з тобою, сину? Може, хворий?
Все хіба розкажеш у листах…

Заросла стежина в край дитинства –
Стежка та, що бігав босоніж…
Отчий дім тобі чому чужим став?
Що за справи дому важливіш?

Та згадай – стара сумує хата,
Зажуривсь поламаний поріг,
І ніхто не вміє так чекати,
І ніхто не вміє так прощати,
Як прощають рідні матері…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

За селом розходяться дороги…

За селом розходяться дороги,
Визначають кожному путі –
Радощі, надії і тривоги
В нелегкім, бурхливому житті.

Та куди б вони не заманили,
І куди б вони не завели,
Ми батькам, можливо, й завинили,

Але їх забути не змогли.

І коли трапляється нагода –
Спішимо до рідного села,
Не жахає нас лиха негода –
На стежки, де молодість пройшла.

На усе нам треба міру мати,
Та в однім цуратися не слід.
Гріх батьків довіку забувати,
Адже ми з’явилися на світ.

За селом розходяться дороги,
Які вздовж і впоперек сходив.
Пам’ять починається з порога,
Де найперший крок в житті зробив.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Падає на землю таємничо…

Падає на землю таємничо,
Ніби казка, що тамує біль,
Білий сніг, і нас с тобою кличе
В віхоли стерильну заметіль.

Стрімголов у снігові замети
Ми пірнаєм, мов в перини пух,

Розігралась віхола й відверто
Б’є в лице, аж забиває дух.

Не лякають буйні сніговії
Розпашілі молоді літа,
Тож нехай вирують заметілі
І в снігах кохання розквіта.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Над застиглим ставом верби похилились…

Над застиглим ставом верби похилились
І замрійно зирять у люстерко-скло.
На пологім схилі міцно причепилось
Вкутане садками чепурне село.

Вниз межовиками до води, до ставу,

Між кущів калини поп’ялись стежки
Й загубились в травах, де пасеться стадо,
Де із глини ліпить дітвора горшки.

Гайворон рвуть діти, це пахуче зілля
На добро, на радість здавна всім було.
Завтра свято літа – зелену неділю
Буде зустрічати і моє село.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua