Негадано, не співано…

Негадано, не співано, тебе я несподівано
Зустрів в гаю калиновім вечірньої пори.
Отави пахли скошені, намистом рос зарошені,
Про щось таємно-звабливе шептали явори.

Розгублено, несміливо, нікчеми вкрай невмілого,
Набрався я хоробрості і зупинив тебе.
Не знаю, як це сталося, аж небо захиталося:
Було ультрамаринове, а стало голубе.

Пор що, не знаю, мовилось, невміло познайомились,
І це знайомство- випадок в кохання проросло.
Мене ця зустріч радує, бо часто я пригадую
Вечірній гай калиновий і все, що там було.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Петляє в лузі стрічечка…

Петляє в лузі стрічечка, маяче тихо човником.
Нема вже тої річечки, що звалася Коломаком.
В свій час по ній безжалісні пройшли меліоратори,
Приклали руки пакосні – замулили, загадили.
Спускають в неї нечисті і ставляться по-варварски.
Завдав важкої капості й завод Новоіванівський.
Мілка, мутна, зіпсована, густа, як віск із свічечки,
У кайдани закована тече повільно річечка.
Ми всі сумуєм втратами, що болем окошилися.
Отруєна нітратами, вся рибка подушилася.
А суму превеличеньку ковтнула геологія,
Згубила луг і річеньку, оце так екологія!
Оце така історія, оце таке видовище.
Живем в житті і хворієм «здоровим» середовищем.
Петля повільно стрічечка, вже не струмує дзвоником.
Нема тієї річечки, що звалася Коломаком!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Звивається стежиночка…

Звивається стежиночка
До рідного села –
В той край гаряча жилочка,
Де молодість жила.

Мов ниточка без вузликів,
Що в серці я ношу,
Мов найсвятіша музика,
Якою дорожу.

По споришах зарошених
Веде вона в гаї,
Де будять ночі синії
Безсонні солов’ї,

Де верби сумовитії,
Мов сестри обнялись,
Де виглядав-чекав тебе,
Кохана, я колись.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не цінується ніщо так у житті, як воля…

Не цінується ніщо так у житті, як воля,
Незалежна Україна – вистраждана доля.
Народ вирів: час настане, він порве кайдани
І здобуде собі волю, незалежним стане.

Дух козацький, запорізький жив, до волі линув,
Із колін піднявсь народ мій, вижив, не загинув.
Він ростив, плекав, леліяв червону калину –
Свою долю і надію – символ України.

В згуртуванні – міць народу, у єднанні сила,
Розцвіте, розбагатіє Україна мила.
І під стягом синьо-жовтим та гербом-тризубом
На віки свою Вкраїну збережем, не сгубим.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В життя вдивляються віконця вимиті…

В життя вдивляються віконця вимиті
Того будиночка, що край села.
На світ родився, син весь в батька вилитий,
І мати посмішкою розцвіла.

Коханню вірному в житті нема ціни,
Його не купиш, ні, не продаси.
В оселі гамірно, бо голосок дзвенить –
Світ відкрива новий маленький син.

Малюк з’єднав обох тугішим вузликом,
Міцніє дружбою нова сім’я.
І користується великим успіхом
В цьому будиночку його ім’я.

В життя вдивляються віконця вимиті
Того будиночка, що край села.
Росте, міцніє син, весь в батька вилитий,
Найперші труднощі в житті дола.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пусткою дихає батьківська хата…

Пусткою дихає батьківська хата,
Схлипує сумом дубовий поріг,
Не зустріча вже ні в будні, ні в свята,
Хто б скуштував тут пахучий пиріг.

Біла світлиця зовсім заніміла,
Покуть з лампадкою заціпенів,
Пісня не злине – відрізані крила,
Ганок розсунувсь, струхлявів, змарнів.

Піч вишкіря, по-звіриному хижо,
Чорну, холодну, мов морок, черінь.
В комині стогоном вітер чикриже,
Хата без жителів – мертвий курінь.

Глянеш на пустку і кров застигає,
Болем пронизує, вже не спасти.
В хаті спустошеній морок гуляє,
Лише на сволоках – Божі хрести.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Мабуть, не марно мені сни…

Мабуть, не марно мені сни
Наносять в серце рану.
Цвіте калина щовесни,
А я все в’яну й в’яну.

Ламають віти, а вона
З літами красивіє,
А я хмелію без вина –
Від розпачу сивію.

Можливо, так і проживу,
Не заквітчавшись квітом.
Не тільки в снах, а й наяву –
Лишуся пустоцвітом.

А так хотілося тепла,
Гарячого кохання.
Та чомусь доля обійшла
Моїх думок бажання.

Мабуть, не марно мені сни
Наносять в серце рану.
Цвіте калина щовесни,
А я все в’яну й в’яну.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Дріма земля…

Дріма земля,
В снігах повита снами,
Міцний мороз
Ножем наскрізь пройма,
Рипить сніжок
Крохмально під ногами –
Різдвяна ніч и чарівна зима.
Дріма земля
В дзвінкій, грайливій млості,
Закутавшись в сніжинковий мороз,
Але не сплять
Господарі і гості –
Різдвяна ніч,
Родивсь Ісус Христос.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Розійшлися дороги у безмежному полі…

Розійшлися дороги у безмежному полі,
Розійшлися дороги у широкі світи.
Я згораю від болю, де шукать свою долю?
Поможи мені, Боже, цю дорогу знайти.

Щоби серце не мліло, йти управо, чи вліво?!
Щоб душа не кипіла, може, прямо піти?!
Де знайти свою долю, поможи в моїм горі,
Щоб я рани всі згоїв на порозі мети.

Ой ти доленько-доле, чом така вередлива?!
Я шукаю роками в лабіринті життя.
Скроні, мов заметільна, запорошила злива,
А ти все десь блукаєш, чи пішла в небуття?!

На розчахнутих думах зупинюсь серед поля,
Чаклуватиму днини і очей не зімкну,
Як крилом лебединим не змахне мені доля,
Упаду край дороги і навіки засну.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua