Сонечком зігріте, дощиком умите…

Сонечком зігріте, дощиком умите,
Вітерцем сповите житнєє зерно.
Колоскове літо. Жито – значить жити
Нам на цьому світі долею дано.

Вийдем вранці в поле, глянем на покоси,
А вони нам шепчуть мрійну таїну…
Та у них же колос, як у тебе коси, –
Дай тебе я, мила, міцно обійму!

А над ними жайвір ген висить в блакиті,
А в покосах коник казку-пісню тче.
Як би нам хотілось, щоб цієї миті
Не було довкола нічиїх очей.

Поле, наше поле, будень наш і свято!
Кличеш нас щоранку разом за село.
Все, чим ми щасливі, все, чим ми багаті, –
Все з твоїх гарячих золотих долонь.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Молитва за Україну

Прихилюсь до поля з золотим колоссям,
Прошепчу молитву, знану з давнини:
Від стихій помилуй, – тебе люди просять,
Від кривавих боєнь, Боже, борони!

Дай здоров’я й силу, і достаток в хаті,
Щоб була щаслива рідна сторона,
Щоб канули чвари, а в руках дзвеніли
Кришталевим дзвоном келихи вина!

Щоб хилилась долу гронами калина,
Щоб завжди буяла чарівна краса,
Щоб лилася рідна мова України
Джерелом потужним, чистим, як сльоза!

Чим нас подивує це тисячоліття?!
Відведи стихії, нас не накажи.
Хай забудуть люди жахи-лихоліття –
Просимо уклінно, Боже, поможи!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Війна

Доля орана, переорана,
Зморшки-борозни на лиці.
Щастям збіднена, горем зморена,
Від осколків – одні рубці.

З смерті вирватись поталанило,
Спогад траурний, геть гіркий.
Все калічило, било, ранило –
Пережовано дні, роки…

Доля мічена, покалічена,
А виною всьому вона –
Тричі проклята, в смерть приречена,
Душогубка людей – війна.

Доля орана, переорана…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ти мені сказала…

Розбрелись юрбою верби над рікою,
Задивились сумно в дзеркало води.
Я стою з тобою, та нема покою:
Ти мені сказала: «Більше не ходи».

Мовлених три слова все в душі зім’яли,
Може, нас на щастя доля розвела.
Почуття до тебе назавжди зів’яли,
І чортополохом стежка заросла.

Чому ж ти на мене знову поглядаєш,
Називаєш ніжно, як колись, ім’я?
Я людина слова, ти це добре знаєш,
В мене є дружина, в мене є сім’я.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Давно вже не був я у батьківськім краї…

Давно вже не був я у батьківськім краї,
Де пахне дитинством усе навкруги,
Де кожна стежина в лице мене знає,
Де кожен куточок мені дорогий.

Злетіли літа, мов пушинки з кульбаби,
Як вітром обірваний з яблуні цвіт.
Лиш в снах недитячих все мариться зваба –
За милим дитинством чкурнути услід.

Спливають у пам’яті роки минулі,
Події далекі, а ніби живі.
Що вчора було – те сьогодні забулось,
А пам’ять дитинства у серці навік.

Давно вже не був я у батьківськім краї,
І ось повернувся на рідний поріг.
В дитинство ж своє лиш думками сягаю,
Бо інших не знаю до нього доріг.

24.03.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Проглянуло сонце крізь ватяні хмари…

Проглянуло сонце крізь ватяні хмари,
Розсипало пригорщі світла.
Веселими барвами річка заграла,
І в донечки личко розквітло.

До хвиль потяглися її рученята,
На ноги звелася несміло:
Сріблястого зайчика хоче спіймати.
Не знає лишень, чи зуміє?

А сонячні зайчики хвилею змиті,
Ген-ген полетіли на крилах.
Та доня не плаче – в старому цім світі
Нове щось для себе відкрила.

А мама радіє найпершим тим крокам
І щастя свого не ховає.
Довірливо дивиться в світ цей широкий
І з донею світ відкриває.

10.05.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пожовклим листям грає прохолода…

Пожовклим листям грає прохолода,
В рожевім зблиску вечір в ніч пірна,
По пояс очерет забрів в болото,
Німіє все й до ранку не зрина.

Туман повільно луки застеляє
Та сріблом віддзеркалює ріка,
Де з краю в край легенька хвиля грає
При місяці, мов риб’яча луска.

Я п’ю красу, затамувавши подих,
Милуюся, схвильований до сліз.
В душі моїй струмує тихий подив
Перед красою рідної землі.

Та біль у серці, наче після драми,
Так шпигоне, що видавить сльозу,
Мастилом, хімікатом, бур’янами
Ми знищуєм святу оцю красу.

Чи ж сгине все: дерева, ріки, пляжі,
Невже природу не врятуєм ми?
І що про нас тоді онуки скажуть,
І хто нас називатиме людьми?!

2.12.1989

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чи згою рану…

Чи згою рану зболеного слова,
Що серце й душу паленить мені?
Чи розцвіте в народі рідна мова,
Чи оживе, як поле навесні?

У мові цій рушник і біла хата,
І біль, і радість, помисли й пісні.
Її подарувала рідна мама,
Пронісши крізь роки, мов крізь вогні.

Вона – наш скарб, вона – наше повітря,
Вона – нектар, як для землі роса.
Відродимо! Не полетить за вітром
Мого народу велич і краса.

І певен я, що біль у серці згоїм,
Не віддамо у тлінне небуття
Ту мову, що ковтком води живої
Нас повертає знову до життя.

6.1.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В глибокій заплаві…

В глибокій заплаві видзвонює осінь –
Злинялий рогіз, очерет, осока,
А ми, смаглолиці, замурзані, босі,
Цікавимось всім від зорі до смерка.

Ось верби розчахнуті від бурелому,
Аж гірко дивитись на біль їх і щем,
Ось тужно вихлипує річка Коломак
Над їхнім корінням в лозі під кущем.

А вечір густішає, змішує фарби
І кутає річку в пуховий туман,
Неначе у нього ховає ті скарби,
Якими наділений щедро лиман.

Стомилось усе. Ані вітер, ні шерех
Не прийдуть невабом в хлоп’ячії сни.
Дрімає крутий, затуманений берег
Та в плесі купається місяць ясний.

А вранці, дивись, де й поділася втома.
І знов зазирає нам в очі блакить,
І сріблом виблискує річка Коломак,
І радість, мов пісня, у серці бринить.

26.11.1988

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Веселка різноколірною стрічкою…

Веселка різноколірною стрічкою
Звела місточок поміж двох ставків.
Пливли з тобою однією річкою,
А припливли до різних берегів.

Слова освідчень заблукали в вересі,
Зім’яті вітром, змиті шквалом злив.
Ти загубилась десь на тому березі,
А я до нього так і не доплив.

13.01.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua