Мамо моя рідна і єдина…

Мамо моя рідна і єдина,
Ластівко добра і теплоти,
Я для тебе був і є дитина,
І для мене найдорожча ти.

Доки в грудях буде серце битись,
Втратити тебе я так боюсь.
Я на тебе хочу надивитись,
За здоров’я Богу помолюсь.

Скільки ти зазнала горя й муки
У своєму нелегкім житті!
Я цілую ці дбайливі руки,
Мозолисті, вмілі, золоті.

Приспів:
Хай поля-лани зерняться житом
І вруняться колосом без меж,
Скільки я на світі буду жити,
Ти в моєму серці не помреш!

Доки в грудях буде серце битись,
Втратити тебе я так боюсь.
Я на тебе хочу надивитись,
І чомусь ніяк не надивлюсь.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ви промінь сонця, цвіт весни…

Ви промінь сонця, цвіт весни,
Ви квітом квітували.
Ви найсвятіші на землі –
Дочка, дружина, мати.

Ви подих вітру в жаркий день?
П’янкий, як трунок м’яти.
Ви найлюдяніші з людей –
Дочка, дружина, мати.

Ви наша гордість і краса,
Натхнення і наснага.
Нехай ніколи не згаса
До вас людська повага.

Усе ви робите не згірш,
Для кого це новина?!
Від сильних у стократ сильніш –
Ви – слаба половина!

Зі святом ЖІНКИ, з ДНЕМ ВЕСНИ
Дозвольте привітати
Вас – найдорожчих на землі –
Дочку, дружину, матір!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

З літер снується, в’яжеться слово…

З літер снується, в’яжеться слово.
Ми зі сповитку його всотали:
Мамина пісня, мамина мова
В душу добірним зерням упали.

І проростає тугим колоссям:
Дужі, мужні, зміцнює крила
Мамина пісня, мамина мова –
Ніжна, співуча – довіку мила.

Часом насниться знову і знову
Миле дитинство – чиста криниця,
Мамина пісня, мамина мова –
Світлим промінням в серці іскриться.

Завжди пригадуєм ми колискову,
Що вечорами вона співала –
Мамина пісня, мамині мова
Трунком мелодій нас чарувала.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В гай, де калинові грона…

В гай, де калинові грона
Манить стежина в’юнка.
Там, заховавшись під крони,
Юнка чека юнака.
Десь прокричала зозуля
В присмерку тужне «ку-ку».
Долю яку пророкує
Юним на їхнім віку?
Вечір, настояний трунком,
Вразливу душу пройма.
Жагне вона поцілунку,
А юнака все нема.
Нижче схиляється небо,
Вечір повіки склепа:
Як я спішила до тебе,
Ти ж, мов крізь землю, пропав.
В гай, де калинові грона
Манить стежина в’юнка.
Там, заховавшись під крони,
Юнка чека юнака.
Десь прокричала зозуля
В присмерку тужне «ку-ку».
Долю яку пророкує
Юним на їхнім віку?

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В’ється стежка, в’юниться…

В’ється стежка, в’юниться
Серед жита й пшениці.
Жайворонки зависли
В голубій висоті.

У безмежному полі,
У зернистому морі
Дві зустрілися долі,
Молоді-молоді.

І за руки взялися,
В поцілунку сплелися.
Стиха лагідно листям
Їм шепочуть хліба –

Будьте вірні і щирі
У життєвому вирі,
Хай над вами не меркне
Височінь голуба.

Хай серця ваші й душі
Доброта не полишить,
Хай на морі і суші
Не бушують шторми.

Хай вам добре живеться,
Й нитка злагід не рветься.
Щастям, повним по вінця, –
Будьте завжди людьми!

В’ється стежка, в’юниться
Серед жита й пшениці.
Жайворонки зависли
В голубій висоті.

У безмежному полі,
У зернистому морі
У життя йдуть дві долі,
Молоді-молоді…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Тиха місячна ніч над над принишклим селом…

Тиха місячна ніч над принишклим селом
Оповила біленькі оселі.
Лиш пустун-вітерець над люстерком-ставком
В срібних хвилях гойда каруселі.

Продерчав десь деркач у заплавах ріки,
На хвилину сполохавши тишу,
Очерет з осокою про щось гомінкий
Тихо шепче і чубом колише.

Запізнілий туман, мов отара овець,
Суне попаски вбрід понад лугом.
Замаячив ледь-ледь вдалині острівець
Й непомітно сховався за пругом.

Тишу ночі німу в світанковій зорі
Горлані-когути розірвали.
Зарум’янився день, біг на кожен поріг,
Ясні зорі на небі згорали.

Зажеврів горизонт акварелями фарб,
Ожило, закрохмалилось небо,
І заграв промінець в хмарках сотнями барв,
І несміло поповз понад степом.

Народивсь новий день, прокидалось село,
Сни міцні, сни химерні зникали.
Закипіло життя – ожило, попливло,
Срібні роси по шибці сповзали.

Придивися, прислухайся, дух затамуй –
Це не можна в словах передати.
Неповторну красу бережи, не руйнуй!
І не дай їй з планети зникати!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Скошеними травами, стиглими отавами…

Скошеними травами, стиглими отавами
В’ється стежка луками до твоїх воріт.
Рівними покосами, перевита росами,
Чітко, де проходимо, залишає слід.
П’янким трунком споєна, травами настояна,
Луговими квітами – мальовничий цвіт.
Туман низько стелеться і пливе по стежечці.
Як з тобою стрінуся – просторіша світ.
Кожною неділею йду я із надією:
Варто б нам побратися не на день – на вік.
Стежка хай туманиться, вірю я – так станеться,
Бо топчу цю стежечку вже четвертий рік.
Скошеними травами, стиглими отавами
Чітко, де проходимо, залишаєм слід.
Інститут закінчено, ми уже обвінчані.
В’ється стежка луками до моїх воріт.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чисто прибрано, дім – світлиця…

Чисто прибрано, дім – світлиця:
Спокій, затишок тут.
Цю споконвіків традицію
Берегині бережуть.

І не може буть інакшого,
Хто б там що не говорив.
Берегині роду нашого –
Благородності порив.

І робити по-інакшому –
Це не в їхніх почуттях.
Берегині роду нашого
Бережуть в житті життя.

Берегти їх нам, леліяти,
Дорожити над усе.
Добре, щедре, світле сіяти –
Доброта добро несе.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Хворію я тобою до знемоги…

Хворію я тобою до знемоги,
Всім тим, що маєш,що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію, селище моє.

Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.
Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.

Хворію я тобою до нестями,
До дна спиваю рідні береги.
Доводитесь мені ви не гостями,
Бо ви мені довіку дорогі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Муравський шлях, широке дике поле…

Муравський шлях, широке дике поле,
Безмежний простір полином пропах.
З козацьким військом на сторожі волі
Іван Мазепа з люлькою в зубах.

Гарцює кінь під ним і копитами
Викрешує землі прадавній пил.
Тужить наш край за дочками й синами,
До їх могил схиляється ковил.

— Відпочивати будем коло маку, –
Сказав підлеглим ватажок-чумак.
І до цих пір під знаком зодіаку
Поселення це зветься Коломак.

Літа летять та пам’ять не загине
В серцях людей, що в цім краю живуть,
Гордиться ними вся Коломаччина –
Такі в житті ніде не підведуть.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua