Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Татова криниця

Пам’яті батька

І донині сниться татова криниця –
Викопав з сусідом на межі.
Серце болем крає, бо у ріднім краї
Не лишилось жодної душі.

Адже, як не дивно, та безперспективним
Виявилось татове село.

І людське коріння, як дрібне насіння,
По світах, мов вітром, рознесло.

Часто, для годиться, їжджу до криниці,
Тату й мамі низько поклонюсь.
Сяду, посумую, нишком поміркую,
Та води криничної нап’юсь.

І надія в серці потайки іскриться:
Час бо відродити вже село,
Доки не зміліла татова криниця,
Доки б’є фонтаном джерело.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Моїй матері

Виглядай мене, мамо, із далеких доріг.
Знай, що пізно чи рано я вернусь на поріг.
Обійму міцно-міцно горем згорблений стан,
Задивлюсь в твої очі, розцілую вуста.
Жаль, що зцілить не зможу

Ран глибоких душі.
Про одне тебе прошу – ти себе бережи.
Виглядай мене, мамо, болем серце не край.
Я на крилах нестимусь у наш сонячний рай.
Через хащі і морок, перешкоди й біду –
Все здолаю, все зможу, а до тебе прийду.
Чебрецеве повітря, споришеві стежки,
Я до вас першим вітром прилечу навпрошки.
Чую пісню дитинства з дорогого села,
Звідкіля мене доля у світи повела.
В снах вже маряться квіти у дворі під вікном,
Добротою повиті й материнським теплом.
Оживе біла хата, скресне піснею гай,
Тільки б ти не хворіла… Вже лечу – зустрічай.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Неба світанкового палітра…

Неба світанкового палітра,
На отавах – росяні разки…
Серпень щоки притуля до літа,
Вигріва на сонечку боки.

Дихае спокійно річка просинню.
Тиша у садах стоїть на чатах.

Так повільно серпень йде до осені,
Так не хоче з літом розлучатись.

Відшуміли і громи, і зливи,
Жнивних днів напруга нелегка.
Літо моє, добре і щасливе,
Не тікай од мене, не тікай!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я крихітка хліба…

Я крихітка хліба,
Я крапелька моря,
В колоссі
Мале я зерня.
Прапрадідів земле,
У скруті і горі
Ніколи тебе
Не зміняв.
Штиками прошита,
Заюшена кров’ю,
Обпалена шквалом вогню –

Уклін тобі, земле,
З палкою любов’ю,
Ні в чому тебе
Не виню.
У горі і скруті
У світі єдину
Нікому тебе не віддам.
I горе, і радість,
Моя Україно,
Ділитимем все пополам.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Сонечком зігріте, дощиком умите…

Сонечком зігріте, дощиком умите,
Вітерцем сповите житнєє зерно.
Колоскове літо. Жито – значить жити
Нам на цьому світі долею дано.

Вийдем вранці в поле, глянем на покоси,

А вони нам шепчуть мрійну таїну…
Та у них же колос, як у тебе коси, –
Дай тебе я, мила, міцно обійму!

А над ними жайвір ген висить в блакиті,
А в покосах коник казку-пісню тче.
Як би нам хотілось, щоб цієї миті
Не було довкола нічиїх очей.

Поле, наше поле, будень наш і свято!
Кличеш нас щоранку разом за село.
Все, чим ми щасливі, все, чим ми багаті, –
Все з твоїх гарячих золотих долонь.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Давно вже не був я у батьківськім краї…

Давно вже не був я у батьківськім краї,
Де пахне дитинством усе навкруги,
Де кожна стежина в лице мене знає,
Де кожен куточок мені дорогий.

Злетіли літа, мов пушинки з кульбаби,

Як вітром обірваний з яблуні цвіт.
Лиш в снах недитячих все мариться зваба –
За милим дитинством чкурнути услід.

Спливають у пам’яті роки минулі,
Події далекі, а ніби живі.
Що вчора було – те сьогодні забулось,
А пам’ять дитинства у серці навік.

Давно вже не був я у батьківськім краї,
І ось повернувся на рідний поріг.
В дитинство ж своє лиш думками сягаю,
Бо інших не знаю до нього доріг.

24.03.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Проглянуло сонце крізь ватяні хмари…

Проглянуло сонце крізь ватяні хмари,
Розсипало пригорщі світла.
Веселими барвами річка заграла,
І в донечки личко розквітло.

До хвиль потяглися її рученята,
На ноги звелася несміло:

Сріблястого зайчика хоче спіймати.
Не знає лишень, чи зуміє?

А сонячні зайчики хвилею змиті,
Ген-ген полетіли на крилах.
Та доня не плаче – в старому цім світі
Нове щось для себе відкрила.

А мама радіє найпершим тим крокам
І щастя свого не ховає.
Довірливо дивиться в світ цей широкий
І з донею світ відкриває.

10.05.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пожовклим листям грає прохолода…

Пожовклим листям грає прохолода,
В рожевім зблиску вечір в ніч пірна,
По пояс очерет забрів в болото,
Німіє все й до ранку не зрина.

Туман повільно луки застеляє
Та сріблом віддзеркалює ріка,

Де з краю в край легенька хвиля грає
При місяці, мов риб’яча луска.

Я п’ю красу, затамувавши подих,
Милуюся, схвильований до сліз.
В душі моїй струмує тихий подив
Перед красою рідної землі.

Та біль у серці, наче після драми,
Так шпигоне, що видавить сльозу,
Мастилом, хімікатом, бур’янами
Ми знищуєм святу оцю красу.

Чи ж сгине все: дерева, ріки, пляжі,
Невже природу не врятуєм ми?
І що про нас тоді онуки скажуть,
І хто нас називатиме людьми?!

2.12.1989

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чи згою рану…

Чи згою рану зболеного слова,
Що серце й душу паленить мені?
Чи розцвіте в народі рідна мова,
Чи оживе, як поле навесні?

У мові цій рушник і біла хата,
І біль, і радість, помисли й пісні.

Її подарувала рідна мама,
Пронісши крізь роки, мов крізь вогні.

Вона – наш скарб, вона – наше повітря,
Вона – нектар, як для землі роса.
Відродимо! Не полетить за вітром
Мого народу велич і краса.

І певен я, що біль у серці згоїм,
Не віддамо у тлінне небуття
Ту мову, що ковтком води живої
Нас повертає знову до життя.

6.1.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В глибокій заплаві…

В глибокій заплаві видзвонює осінь –
Злинялий рогіз, очерет, осока,
А ми, смаглолиці, замурзані, босі,
Цікавимось всім від зорі до смерка.

Ось верби розчахнуті від бурелому,

Аж гірко дивитись на біль їх і щем,
Ось тужно вихлипує річка Коломак
Над їхнім корінням в лозі під кущем.

А вечір густішає, змішує фарби
І кутає річку в пуховий туман,
Неначе у нього ховає ті скарби,
Якими наділений щедро лиман.

Стомилось усе. Ані вітер, ні шерех
Не прийдуть невабом в хлоп’ячії сни.
Дрімає крутий, затуманений берег
Та в плесі купається місяць ясний.

А вранці, дивись, де й поділася втома.
І знов зазирає нам в очі блакить,
І сріблом виблискує річка Коломак,
І радість, мов пісня, у серці бринить.

26.11.1988

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua