І донині сниться татова криниця –
Викопав з сусідом на межі.
Серце болем крає, бо у ріднім краї
Не лишилось жодної душі.
Адже, як не дивно, та безперспективним
Виявилось татове село.
І людське коріння, як дрібне насіння,
По світах, мов вітром, рознесло.
Часто, для годиться, їжджу до криниці,
Тату й мамі низько поклонюсь.
Сяду, посумую, нишком поміркую,
Та води криничної нап’юсь.
І надія в серці потайки іскриться:
Час бо відродити вже село,
Доки не зміліла татова криниця,
Доки б’є фонтаном джерело.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua