Під вікнами вже квіти не цвітуть,
Пуста оселя болем серце крає,
А був же час, жила колись отут –
Не віриться, що мами вже немає.
Над покуттю годинник занімів,
А шибкою не дощ – сльоза стікає
За всім, що зберегти я не зумів.
Не віриться, що мами вже немає.
Щоб не робив, її вже не верну,
Оселі ж не дозволю я віджити:
Під вікнами не місце полину,
Тут душу будуть радувати квіти.
Прости мені, життя, мою вину,
А я собі ніколи не прощаю
Того, що вчасно в дім не повернувсь.
Не віриться, що мами вже немає.
20.01.1988
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua