Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Вірші Володимира Ярославського

Володимир Ярославський – «Підкори моє серце грозою»

Підкори моє серце грозою,
Власним словом, його обпечи!
Хай умиється з ранку росою,
І відчує, що не можна втекти!

Не женись, не біжи, не побивайся,
Не навздоженеш ти щастя мого!

Поки вірив, кохав, й озирався –
Ти не відала щастя того!

Ця вся туга іще не закінчилась,
Не закінчується й горе моє!
Лиш маленька краплинка лишилась,
Щоб відчути, вільним себе!

Не ридай моє серденько, чуєш?
Та любов, ще не скоро пройде!
Порадій, ну чого ти сумуєш?
Тихий вітер, у сину ж не дме!

Більш не будуть тебе обіймати,
І казати погані слова!
Не сумуй, сумувати не треба,
У руках моїх доля твоя.

Поки вітер розвіває сумління,
І пропадає думка, сумна, –
Я в легені вдихаю повітря,
І приходить, скука важка!

Та чому, його так важко вдихати,
Коли серце, як грім той гудить?!
Коли блискавка, немов урагани,
Від великого ритму тремтить!

Тут потрібно, напевно згадати,
Що душа – не потребує тепла.
Бо у серці, не дає спочивати,
Великодушна, й нікчемна гроза!

Володимир Ярославський – «Зігрій мене»

Приємним словом, ти зігрій мене.
В міцних обіймах, дай заснути.
Хіба в нас є хоть щось таке
Щоб, не хотілося щасливим бути?

Зігрій іще, не докінця.
В твоїх обіймах, таємничість!

Вона така жива немов, слова, –
Що перетворюється в ніжність.

Нехай образи, що спустошують слова,
Підуть кудись у небуття!
Дороги їхні вже сумні,
І як то кажуть – не потрібні.
Я не забуду більш ніколи,
Твої зіниці синьоокі.
Вони для мене так важливі –
Як для природи квіти, білосніжні.

Я й досі згадую ті дні,
Перші обійми –
Чогось написані вірші,
І теплі губи, що тремтіли.

В мені палають почуття –
Немов вогонь палає!
І знов, написані слова:
«Я так тебе кохаю».

Володимир Ярославський – «Зізнання»

І кожний день і кожну ніч,
Чогось мені не вистачає.
Чи то кохання віч-на-віч,
Чи то надію в пориванні..?

Без тебе сумно на душі,
І вже якось печально.
Я закохався в очі чарівні,

Так поетично, гарно.

Ночами зірка ти, у небесах
Так причаровуєш до себе,
Неначе мрія в моїх снах –
Ти створена для мене.

Не знаю, чи дозволиш ти мені,
Признатися тобі в коханні –
Та я стараюсь від душі,
Я від кохання, потопаю!

Можливо, біль той не пройшов,
Що заховався в море –
Та знаєш – я тебе знайшов,
Я не віддам тебе ніколи!

І може раптом, десь у далебі,
Де час проходить швидше,
Ніж звичайно –
Усе буде взаємно, і буде не звичайно.
(Присвячено: Яні Гошовській)

Володимир Ярославський – «Вкраїні»

Чому зажурилась, Вкраїно моя,
За дні і за темнії ночі?
Хіба вже не станеш вовіки-віків
Дивитись і вірить в брехливії очі?!

Чому ж ти страждаєш щоденно,
Чому ж побиваєшся в сні?

Ти ж миру хотіла, моя Батьківщино,
А не прикрої долі в жахливій війні!

Чому прихилилась, моя ти калино,
до щему у серці, наповнивши біль!
Хіба ти не знала, велика родино,
Хіба, не було щось подібне колись?

Ти знай, моя Батьківщино:
Брехня ця не буде завжди.
Цінуймо свою Україну –
Як славу минулу, любили сини.