Ціна слів – Lily Amel

Руде волосся, окуляри, очі карі.

А на щоках, рум’янець червоніє .

Вона талант, і грає на гітарі,

Вона майстерно ще й співати вміє.

В людей усе частіше так буває,

Що тільки дівчина приверне всю увагу,

Усе хороше в ній ніби зникає,

І люди забувають про повагу.

Справжню її іще ніхто не бачив,

Бо вона звикла, лиш усе вдавати.

Хто б це не був і скільки би не значив,

Вона не стане слабкість проявляти.

І ось вона в компанії гуляє.

Там хлопець є, он-той: “Один-єдиний”,

З людей цих, її мало хто не знає.

Знають усі, про «Голосок пташиний».

Та от, хтось з групи підколов разок,

А потім другий, третій… П’ятий.

Що для дівчат вона вже точно не зразок.

І тільки кран зможе її підняти.

І ніби, все були невинні жарти,

Та це єхидство в голосі лякає.

Невже вона тільки цього й варта?

Чому ці фрази в серце проникають?

В момент усі слова, смішні і примітивні,

Що вже із кожного кутка звучали.

Перетворилися в образи колективні.

І що їй боляче, вони прекрасно знали.

Купка людей, вже ніби рій бджолиний,

Неначе, кожним реченням душив.

І навіть хлопець цей “Один-єдиний”,

Не втримався, і теж словом добив.

З сльозами на очах, вона втекла,

Бо знала що ніхто вже й не помітить.

Образа її серце обпекла.

Їй просто треба було зрозуміти…

Чим заслужила ці потоки слів,

Що злістю аж просочені були?

Кожен із них принизити хотів,

Коли вони змінилися? Коли?

Вдома, хотілось лиш пірнути

Під теплу ковдру, і на самоті

Про всіх і все просто забути.

Забути все, й заснути в темноті.

Руде волосся, окуляри, очі карі.

Тепер її довіри не добитись.

При кожному словесному ударі,

Вона може морально вщент розбитись.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)