Летів орел величний дуже,
Бродив юнак із горем, без мети.
Хлопчина каже: “Орле, друже,
Чи не поміг би мені ти?
Мама моя, рідна ненька
Слабка і хвора, боже, боже.
Чи не поміг би їй, бідненькій,
Тільки так сум мій переможеш!”
Дивиться наш птах жорстоко,
Жалю у його очах немає.
Любов до себе – його затока,
Гордість – корабель, що його тримає.
Аж раптом із зелених кущів
Старий дідусь, промовляючи, виходить:
“Швидше сонце перестане сходить,
Ніж дочекаєшся ти жалю від орлів”.
Арсен Карпенко
26.04.21р.
Топовий вірш
Цікава думка, жорстока правда нашого життя…
Дуже сподобався вірш, описує наші нинішні реалії