І знову осінь… – Ганна Дарммограй

І знову осінь, глибока осінь.
Вриває вітер за вікном гілки.
Дощем холодним плаче осінь,
Тривожно стукає в шибки.

Вогонь в каміні тріскотить,
Мов підтанцьовує погоді.
В кімнаті тепло, а в ту мить
В моєму серці -тривога бореться в негоді.

-Андрію-сину, як ти там?
У бліндажах, в окопах у болоті.
В страшному сні би не приснилось,
В думках ніколи б не явилось.

Що в Україні йде війна,
Страшна, холодна й нескінченна…
Вбивають -спалюють статистика жахлива.
– Постій синочку вже нейди,
Не треба – досить.

Буде проклятоі війни!

Нехай воюють «ті» хто розпочав,
Хто явно, як вовки « кричав ».
З трибун високих плани готував,
І все це «тісто» – місиво почав.

Я плакала – просила і молила,
Втирала сльози, цілувала,
За руку сина міцно так тримала,
І відпускати вже нікуди не хотіла.

А очі сина, сині-сині у небо глянули.
У 20 років скроні сиві!

Мою ту матиринську біль він переймав,
Обняв мене, поцілував,
Рішуче з ніжністю сказав:
– Не плачте мамо, Я вже виріс.
Не буду я ховатись за вашими сльозами.
А вас закрию своїми мужніми синівськими плечами.
Пішов — поїхав, як багато тисячів Героїв наших Молодих синів.

Що Україну захищають,
І найманців із Батьківщини виганяють.
– О, Матінко Свята, молю благаю.
Ту «сирість» з України віджини,
Нехай впаде у ями, у яри.
А нам дітей живих -здорових до дому поверни,
Щоб повтерали матиринські сльози і більш не було чутно вже війни.

28.11 201. рік Ганна Дарммограй с.Далешове Городенківський район Івано-Франківська область

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)