Казка – Lily Amel

Коли, здавалось, сенсу вже немає…
Життя у тобі тане, поступово.
Й від лихоманки тіло все ламає,
Ти тихо кажеш: “А мені казково”

В очах твоїх, уся правда відбилась.
В них бачу біль, шматуючий, нестерпний,
Мрія твоя, об камінь так розбилась.
Кінець твоїм надіям, невичерпним.

Й здається – ніби перемога,
Та все ж чогось не вистачає.
І зрозуміти це тобі незмога,
Щось дивне, щастю заважає.

Нехай все серце розриває на частини,
Нехай в спину пече гірка поразка,
Зосталася лиш пустка від людини…
В душі і досі сяє дивна казка.

Ця казка – без щасливого кінця,
А може, і кінця їй теж не буде.
В житті, усі ми схожі на сліпця.
Який бреде кудись, або нікуди…

І взагалі казки різні бувають,
Одні, читаєш ти, крізь сльози.
Якісь, із часом просто забувають,
Якісь, перевертають всі прогнози.

Ось так, життя наше людське минає
І йдемо по дорозі ми поволі.
Що буде далі? Це ніхто не знає,
Бо кожен з нас творець своєї долі.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)