СУМНИЙ БІЛЬ АФГАНА
(Присвячую мертвим та живим воїнам-афганцям)
Пройшов той час , коли я був щасливим,
Коли співав веселі я пісні.
Моя дівчина, не зве мене вже милим,
І я у армію пішов , тоді ще навесні.
Я сумував , тож нічого не лишалось,
Як піти на війну у далекий Афган.
А після того бою нас троє лишилось,
Але ворожий не пройшов караван.
Ми лежали на скалах і кров’ю стікали,
Допомога до нас дуже вчасно прийшла.
А душмани у гори від наших тікали,
Але я вже не бачив , як атака та йшла.
Опритомнів я вже у вертушці,
Біля мене стогнав наш комбат.
Він сказав: «Ти вже не на мушці,
Тож терпи, будеш жить, мій солдат».
Через гори летіли ми з боєм,
На землі нас зустрів медсанбат.
Він вернувся із бою героєм,
Тож терпи, будеш жить , наш комбат.
Але очі закрились у нього,
В нього рани смертельні були.
І моєму комбату посмертно,
Вже пізніше Героя дали.
Зустрічаємо ми день Перемоги,
На могилі комбата свого.
Будем все пам’ятать, поки живі,
Біль Афгана і подвиг його.
Поминальний стакан випиваєм,
За мертвих , їх тисячі лягло.
І щоб війни такої не потрібної,
Для нас ніколи вже більш не було.
За Вами плачуть сиві матері,
За Вами плаче й Україна.
Страшне це горе у сім’ї
Коли на війні втрачає мати сина.
4грудня2008р.