Як ти часто зайнятий лиш собою –
Своїми радощами, своєю любов’ю!
А десь поруч по хаті та ходить мати,
Ладна тебе й диханням зігрівати.
Глянеш нишком – і душу тобі обпалить
Її тиха, натомлена сивина.
То – невдачі твої, і злети, й провали…
Ти молись їй: не вічна ж вона.
Автор: Володимир Мирний; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua