Ми – із двадцятого

Я не думаю про смерть. Я така оптимістична.
Каблучки б мені дзвінкіші та дорогу гомінкіш;
Трошки віри і зухвальства, трошки – краплю – артистизму;
Мірку чорної роботи, щоб родився гарним вірш.

Друзів треба ще мені – для сльози, і для поради,
І для пісні голосної, що зимує край вікна.
Треба ночі грозової, треба сміху, треба рани.
Треба поля, сонця, вітру… рук надійних і зерна.

Треба казки про братів і терпкого євшан-зілля.
Треба вогнища нічного край сибірської ріки.
І гагарінської траси, і звитяжності Трипілля,
І могил прадавніх скіфських, не віднайдених ніким.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)