Моральне рабство – Oleksandr Chabanyk

Прийшов зробити це,
та знову духу мало…
Хоча, до ранку знав,
був впевнений, що вже зробив..

І навіть тішив себе в уяві
Та смакував уже готову страву,
що заповняла стрімко все собою –
готовий простір, який я тушкував давно.

Де Ти? Свідомість! Ось, Мрія вже
стоїть в порозі.
Її тошнить уже, від слів — невдовзі.

Де Ти? Поганцю. Любов, на кухні з ночі, точить ножі.

Де Ти? Істота, що була собою!
Там істина твоя шинкує сніг… від цього, у дітей бракує слів.

Де Ти? Критик! Що кохав, як бога, свого Фантома, якого часто так не було в дома.

Погасло світло, що було в абажурі,
яке давало тінь на цінність часу.
Ніхто й не знав, що все це було несвідомо.
І Я не знав, бо тінь була моя.

Не треба правди, хоча вона доречна.
А слово її всадить так,
що вся земля буде мала.
Тримаючи при собі, ці прості та інколи
смертельні речі.
Виховується сила, Духом її назвем.

Подохла істина, шлях би її трафив.
Цю шльондру більше в не хотів:
ще з вечора, вся така щира та відверта.
Приходить ранок, немов хтось підмінив.

Зробила мрія чай, свідомості, духмяний.
Любов свій стейк, піджарила поганцю.
Та тільки критика не було вдома,
Шукаючи Фантома, він знайшов себе.

Були: Шевченко, Чабанюк, Мазепа.
Усі вони зробили двіж.
Цінуй момент мій друг, він є основа-
можна і без моралі, думки, слова.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)