Ми так і не зрозуміли чим дорожити – Анастасія

Ми так і не зрозуміли чим дорожити,
Вічно ходимо і точимо ножі.
Ми занадто женемось за чимось щоб просто жити,
Відчуття ніби тут всі чужі.

Ми попливемо з тобою на кораблі,
Побачимо сонце і море,
Будемо любити від неба до землі,
І від себе повідганяємо горе.

Ми там з тобою побачимо зорепад,
Полетимо туди де меркло світло в очах.
Ми там з тобою спалимо шлях назад
Де море бажань втратили в своїх снах.

Я тебе спокійно обійму
І ти мені скажеш: “я все зрозумію…”
Я тебе до гори підійму
І образити не посмію.

Хто руйнує – той спустошений
Хто тікає – той не втече.
Не відчувай себе так, ніби непрошений.
Ти ще знайдеш своє гідне плече.

Не квапся і не поспішай
І не забувай на прощання обійняти.
Дивно, але життя як трамвай,
Його не варто обганяти.

Якщо комусь сумно – спробуй розсміши,
І нічого не бійся втрачати.
Ніколи собі не гріши
І від щастя не думай тікати.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)