Поезія України

Сучасна українська поезія


Левко Бідний – П’ЯНИЦЯ.

П’ЯНИЦЯ.

П’яниця , яке страшне це слово,
Хто не жив з п’яницею , хіба він може знать.
Що п’яниця може цілодобово
В корчмі всі гроші пропивать.

Але п’яниця чийсь же син,

У нього є і батько , й мати.
В дитинстві лазив через тин,
Хто знав , що буде випивати.

І він все п’є , неначе кінь,
Все мало йому, мало.
Не раз казали: сину, кинь,
Його це п’янство так дістало.

Чи помутнівся в нього розум,
Чи він і зовсім вже здурів.
Зберемо сімейний свій же кворум,
У батька чуб вже посивів.

То , що ж ти робиш , вражий сину,
І чи ти довго , будеш іще пить.
Ти полюбив горілку , а не жінку і дитину,
І як нам далі, тепер жить?

Болить душа і серце в нас ридає,
Надія наша зовсім помира.
А він все п’є , із хати пропиває,
Для нас він вмер , його нема.

Але ж його старенька рідна мати,
Все бога просить зупинить його.
Не знає вже , які слова й казати,
Нащо ж на світ пустила сина я свого!?
7вересня2008р.
………………………………….
Та я живу , оцім живу,
Я ручкою оце пишу,
Папір я перевожу,
Але писать , поки ще можу,
То я не вмер , іще живу.
…………………………………
Коли я спать лягаю,
То не боюсь , як засинаю.
На ранок може не проснусь,
Тебе я , смерть , вже не боюсь.
9вересня2008р.

Левко Бідний – МАРІЙКА ЙДЕ ДО ШКОЛИ.

МАРІЙКА ЙДЕ ДО ШКОЛИ.

(ПРИСВЯЧУЮ ВНУЧЦІ МАРІЙЦІ)

Марійка вже трішки підросла,
І піде вже до школи.
Перше вересня вона так ждала,
Й раділа , як ніколи.

В країну знань , піду до школи,

Про все , про все я хочу знать.
І до весняного Миколи,
Я буду добре вже писать.

Марійка наша учениця,
Граніт науки вже гризе.
Летить у школу наче птиця,
Оцінки добрі принесе.

Із класу в клас ти будеш переходить,
І предмети ти будеш вивчать.
В тебе гарно все виходить,
Шкільні ці роки швидко пролетять.

Ти будеш знать про всі науки,
І вчителів за це ти будеш поважать.
Але ж ти знаєш , що прийде час розлуки,
І за своєю школою ти будеш сумувать.

І ось звучить останній дзвоник,
Для вас він прозвучав ще раз.
А для першокласників той дзвоник,
Він вже зове їх в перший клас.
7вересня2008р.

Левко Бідний – СТАРИЦЯ ДЕСНА.

СТАРИЦЯ ДЕСНА.

(Між Макошино , Бондарівкою та старою Бутівкою)

Світає , на довбанці дід пропливає,
І держить в руці він весло.
Можливо, і сам він не знає,
Коли змінила стариця русло.

Другою рукою він сіть розкидає,
І щось все бурмоче під ніс.
Неначе молитву якусь вже читає,
А згодом, хтось бачив , як рибу він ніс.

Завмер той вітер, стало тихо,
І щось як бовкне біля ліль.
Там для плотви настало лихо,
На полювання щука приплила на міль.

Десна – стариця радо приймала нас,
У ті святкові літні дні.
Ми приїздили, й у вечірній час,
І руками ловили окуні.

Стариця , тебе усі так називали,
І любили відпочивати на стариці – Десні,
Згадай , як солов’ї ночами нам співали,
А ранком десь в селі далеко співали нам півні.

Стариця Десна у кожного своя,
Скільки вас протікає, не знаю.
Кожен любить старицю свою ,та моя,
Найкраща стариця , я знаю.
5 вересня2008р.

Левко Бідний – С Е Й М.

С Е Й М.

Сейм , тебе ще бистриком звуть,
Тому , що бистра твоя течія.
Наш старий Сейм , тебе не забуть,
Ти на карті повзеш , як змія.

Твої хвилі несуться так швидко,

І красивий ти в різну пору.
І виглядаєш наче не грізно,
Бо впадаєш у річку Десну.

Зійшлись ви в Усті , разом край села,
І поклонились , і обмінялися водою.
Суворий Сейм і чарівна Десна,
Неначе брат з сестрою.

Сотні років несуть твої хвилі,
В ту безмежно красиву Десну.
І краєвиди таки твої милі,
У ранкову й вечірню красу.

Десь там далеко в тій Росії,
Бере початок річка Сейм.
Нехай здійсняться наші мрії,
Живе й бурлить наш рідний Сейм!
3-4 вересня 2008

Левко Бідний – ДЕСНА НАШОГО КРАЮ.

ДЕСНА НАШОГО КРАЮ.

Десна нашого краю, як постаріла,
Розмиті , й осунуті твої береги.
І русло , і води твої обміліли,
Неначе казкові , росиною дні.

О , скільки про Десну пісень проспівали,

Віршів написали про нашу Десну.
Якою красивою та гарною ставали,
Твої води у ранню , весняну пору.

У паводок , як швидко вода піднімалась,
Обвалюючи твої береги.
Якої ж сили тоді набиралась,
Валяючи столітні дуби.

Яка краса , краса прийшла весною,
До нас із вами до села.
Ми милувались , милувалися Десною,
Вона такою рідною завжди була.

Осіннє листя опаде в твої хвилі,
Понесеш їх в далекі ті краї.
Хто був хоч раз , забути вже не в силі,
Усю красу , краси деснянські всі твої.

Але не прийду до тебе вже ніколи,
Тому , що немічний лежу на ліжку я.
Безмежно радий щастю й долі,
Прощай , Десна , Десна красива й рідна ти моя!!!
Кінець серпня 2008р.

Левко Бідний – 60-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ.

60-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ.

(Присвячую дорогій дружині)

Тобі шістдесят сьогодні відмічаємо,
І я радий , що всі ми дожили.
Ще й сорок років не минуло,
Коли ж уперше стрілись ми.

Я йшов і розмовляв з собою,
І зупинився враз.
Назустріч йшла білявка із косою,
В спортивних голубих штанях.

Моє серце в ритмі так забилось,
Коли побачив вперше я тебе.
І у щасливому сні мені не снилось,
Що на все життя полюбиш ти мене.

Багато говорить уже не буду,
Усе сказав , що міг.
І зустріч нашу першу не забуду,
І поцілунок перший , його забути я не зміг.

Сьогодні в тебе ювілей і поряд із тобою,
Сидять наш син й дочка.
Ти обнімись з сестрою , свахою й кумою,
Твій ювілей святкуємо до утра.

Також вітають тебе зі святом,
Твоя невісточка і твій зять.
А наші дівчатка – внучатка,
Для тебе пісню будуть співать.

Ми вітаємо бабу Пашу зі святом,
І палки вітання бабі шлем.
Ми приїхали до вас кожна з татом,
І даруночки від тебе уже ждем.

І ти схилила голову до мене,
Сльозу змахнула із очей своїх.
А найкращий подаруночок для тебе,
Щастя дітей і онуків твоїх.

Дякую , мої рідні , й милі,
Що всі прийшли мене вітать.
Хоча на скронях пасма й посивіли,
Але завжди я буду вас любить і ждать!!!
12 серпня 2008р.

Левко Бідний – АЛЬТАНКА.

АЛЬТАНКА.

Альтанку так давно хотів
В дворі побудувати.
Роками марив я за тим,
Що буде тут вона стояти.

І серед двору вже стоїть,
Моя альтанка нова.
Вона чекає всіх , і дощ біжить,

Вісить на ній підкова.

А ще хотів я з вами,
Тут свято жінці відмічать.
Приїдуть діти , онуки і разом з нами
В альтанці будем всі співать.

Злетілися до матері усі,
Зі святом привітати.
Щастя , здоров’я на довгі роки,
Від щирого серця їй побажати.

І день пройшов, минуло свято,
Лишилися з дружиною самі.
Коли ж приїдуть діти ? В наступне літо,
Чи ще раніше, на весні.

Стоїть альтанка серед двору,
Вона ж усіх чекає нас.
І як зупиняться авто біля забору,
Альтанка радо прийме усіх вас!
17 липня 2008р.

Левко Бідний – ВІДЦВІВ ТОЙ САД.

ВІДЦВІВ ТОЙ САД.

(Присвячую нашій дорогій матусі)

Сади цвітуть навколо хати,
Прийшла весна , усе цвіте.
І коло печі наша мати
Млинці на салі нам пече.

Усім розділить по кусочку,

Сама не з’їсть , нам віддає.
І у вишневому садочку,
На стіл обід вже подає.

Стомилась , сіла на порозі,
Схилила голову свою.
Важке життя і ти в дорозі,
А ми чекаєм, матінку мою.

Дитинство вмить так пролетіло,
Лишилась МАТИ в нас сама.
Відцвів той сад і снігом сипонуло,
Прийшла до нас страшна зима.

І в ті роки ти біля хати
Вдивлялась в хвірточку сама.
Прийде твій син і рада МАТИ,
Але тепер тебе нема.

Відцвів той сад , що коло хати,
Багато років вже пройшло.
І не стрічає вже нас МАТИ,
Могилку снігом замело…
16 липня 2008р.

Левко Бідний – ІНВАЛІД.

ІНВАЛІД.

Я був здоровий , як той бик,
Коли додому повертався.
Удар в залізо і мій крик,
І на асфальті я остався.

Хотів я встати та не зміг,
Й ногами поворушити.
О Боже мій , невже без ніг,

І як тепер я буду жити.

Вже тридцять років інвалід,
І операцій переніс немало.
Я весь порізаний , як слід,
Того здоров’я вже не стало.

Але зумів за весь цей час,
Дітей зростить і вивчити з тобою.
Вони все отримали від нас,
Що намічалось їм судьбою.

Дай Бог , щоб було , як у людей,
Та жили в мирі і любові довго.
Любіть, учіть своїх дітей,
Та бережіть батьківське слово.
15 липня 2008р.

Левко Бідний – ТИ ЗБЕРЕГЛА СІМ’Ю.

ТИ ЗБЕРЕГЛА СІМ’Ю.

Колись був час , коли я загуляв
У гречку ту ускочив ненадовго.
Але ж тебе , тебе одну любив , кохав,
І одруживсь з тобою я надовго.

Давно та зрада відбулась,

І раді діток ти простила,
Між нами туча пронеслась.
Але мене ти теж любила.

Я зрозумів , що ради них,
І задля тебе буду жити.
Піти від тебе я не зміг,
І діток буду всіх любити.

А скільки років вже минуло,
В дітей уже діти є свої.
А мене життя так гойднуло,
Божою карою , о , болі мої.

Терплю , а що мені лишилось,
Співчуваю тобі , а ти мені.
Я спав й у сні мені приснилось,
Що час збиратися й собі.

Любов, я радий бачити в тобі,
Коли онуків ти ростила.
Вони ж душі не чають у собі.
Коли ти з ними гралась , говорила.

Я дякую тобі , ти зберегла сім’ю,
Дівчат – внучат ти виростить повинна.
Прощай , кажу й тебе люблю,
Доле моя ти безневинна.

Не дай Бог , першою підеш,
Я ляжу поряд із тобою.
Але я знаю , що ти не вмреш,
Тож не сумуй так болісно за мною!
13-14 липня 2008р.