вона співала пісню,
у якій можна було рукою торкнутися неба,
та в одну мить воно забрало її до себе,
пролунала тривожна звістка,
що не стало співочої краси,
забушувало море, десь там у далі,
а хтось досі сумує по тобі,
ти співаєш у чужих, і рідних снах,
та їх, комусь не вистачає.
© Володимир Біньковський
поміститися б у книгу,
де немає ніяких кордонів,
а всього лиш сторінки,
де не буде видно моїх слідів,
вони давно, віддалилися від берегів,
якийсь човник дерев’яний дали,
та без веслів, хоч не хоч “греби”,
а у когось корабель,
дорогий парфум від шанель,
пролітатимуть дережаблі повз степи,
мамо, а ти скучаєш за сином, чи ні?
знаєш мамо, мені не страшні кордони,
та чужі країни теж,
лиш страшне одне,
не справедливість та людська,
коли приїду до дому,
піду у тутешні місця,
де рідна мова, та свобода,
де можна робити все до схоча,
протікає вода із джерела,
на високому горбі,
я скоро повернуся,
мій рідний край.
© Володимир Біньковський
нехай ніхто не знає,
як ночі, не знають дні,
ми звичайні люди,
а кохати мало вмієм,
і рвуться струни на гітарі,
і мелодія, вже не та,
ви йдете від мене скоро,
а я знаю про це давно.
© Володимир Біньковський
нехай пролунає тішина,
мов гітарна струна,
а ти зостанся,
безхмарною моя,
твої слова, мов грози,
а грози, колючі як рози,
коли мене кохана,
коли мене, що ночі, що дня,
я п’яний тобою,
я п’яний на віка,
ти зостанешся,
для мене молодою,
не вгамовною,
не підступною,
та чомусь чужою.
© Володимир Біньковський
наївність абсолютно зашкалила,
ти бездоганно красива,
а цінити не вмієш нічого,
ти думаєш про когось іншого,
ти сказала все, та на цьому усе,
іди мила на всі чотири,
я подавився, а ти будь щаслива.
© Володимир Біньковський
на чужих фото,
твої лайки,
у чужих обіймах,
ти без майки,
зі мною щось коїться,
зі мною щось не так,
ти звичайна перехожа,
і це зовсім не так,
я не хотів кохати,
я не хотів жадати,
та ти сиди у своїй хаті,
а я буду сумувати.
© Володимир Біньковський
на світанку погасли фонарі,
на світанку ми п’яні, молоді,
ми знаємо щось про життя,
та наступаємо, на ті же граблі,
ми плекаємо, плекаємо,
і кого попало кохаємо.
© Володимир Біньковський
ми з тобою не гармонійні,
між нами кілометри, і сантиметри,
між нами лиш телефонний зв’язок,
і якась соціальна мережа,
ти позабута ніжними словами,
я хочу, щоб ти була моєю заботою,
щоб оберігати тебе, як розу колючу,
та вколотися тобою назавжди,
у тобі яд,
без якого важко жити,
дозволь мені напитися дози,
та так, щоб хватило на все життя,
і говорити багато я не стану,
і набридати теж,
я на відстані тебе кохаю,
вже довгий довгий час,
помісти мене у собі,
і я буду як вічний оберіг,
і можеш не думати про мене,
я теж не думаю, що пишу,
і в який раз, вже падає зірка з неба,
І ти досі зостаєшся мрією,
і нехай це буде навічне життя,
хоть мрією, але моя.
© Володимир Біньковський
мамо, я пишу це про тебе,
знай, для мене ти, як море і океан,
і не треба їхати туди, біля мене є ти,
що поробиш, море теж хвилюється, як і ти,
але хвилі б’ються в береги не завжди,
ти все, що в мене є,
будь як океан, тихою і спокійною,
моя мрія є надійною,
і знай одне,
ти для свого сина,
найрідніша за все,
я іноді плачу від щастя,
що мама в мене є,
цього бажаю кожній душі,
деяким дітям, це сниться у вісні,
мамо, ти віриш в це, чи ні?
твій син, пише про тебе вірші,
він буде не один, посв’ячений тобі,
я неможу багато обіцяти у цьому житті,
но запамятай головне, ти для свого сина понад усе.
16.01.2016
© Володимир Біньковський
людське життя
життя це як шахова гра,
тільки замість дошки тверда земля,
і ходити тільки нам по цій дошці,
хід конем, або королем, неважливо,
після гри, всі в одну коробку йдемо,
але завжди, потрібно грати,
і обдумувати свої ходи,
прислухатися до когось,
але не слухати,
ніколи не робіть поспішних висновків,
ми не можемо говорити про людей погано,
оскільки ми їх не знаємо,
можна тільки щось припустити,
але всі ми маємо право помилятися,
ми багато чого не знаємо,
а коли взнаємо щось,
робимо з себе розумників,
така людська натура,
і господь на небі є,
йому судити наші гріхи,
він король, всієї цієї гри,
друже, краще не гріши.
15.02.2017
© Володимир Біньковський