Поезія України

Сучасна українська поезія


Без назви – Володимир Біньковський

ти знаєш як кохати?
не так щоб у ліжку,
а ти знаєш як терпіти?
для того щоб пробачати,
можливо знаєш як відчувати щось до людини?
не тільки тілом а душою,
знаєш як це тоскувати?

то розкажи мені?
а я тебе кохаю,
все пробачаю,
даже відчуваю,
по тобі скучаю.

10.03.2017

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

твоє оголене тіло, це як кіно,
вісімнадцять плюс,
у ньому ти не пристойна,
та палаюча мов сонце,
опікаєш жаркими поглядами,
і нічого не цураєшся,
ти з усіма осторожна,

а з тобою, не всі спроможні,
я викурив тебе давно,
як дурень по не осторожності.

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

скажи, для чого твоя краса?
коли душою ти проста,
соловїний спів, та чарівні дива,
для тебе ці слова,
було романтичне кіно,
так думав Ромео,
а Джульєта пішла.

© Володимир Біньковський

Прогуляні ночі до світанку – Володимир Біньковський

прогуляні ночі до світанку,
будуть спогади колишні,
вони казковими були,
тепер мені самотньо,
і нікуди ідти,
самотність, не страшенна,
я давно до неї звик,
квітуча бархами весна,

ночами мені сниться,
залишила свою тінь,
сама до другого пішла,
ніжний травень прийшов,
я так його чекав,
нічого не питай,
просто по кохай мене,
я так цього чекаю.

© Володимир Біньковський

посв’ята “Жанні Фриске” – Володимир Біньковський

вона співала пісню,
у якій можна було рукою торкнутися неба,
та в одну мить воно забрало її до себе,
пролунала тривожна звістка,
що не стало співочої краси,
забушувало море, десь там у далі,

а хтось досі сумує по тобі,
ти співаєш у чужих, і рідних снах,
та їх, комусь не вистачає.

© Володимир Біньковський

Поміститися б у книгу – Володимир Біньковський

поміститися б у книгу,
де немає ніяких кордонів,
а всього лиш сторінки,
де не буде видно моїх слідів,
вони давно, віддалилися від берегів,
якийсь човник дерев’яний дали,

та без веслів, хоч не хоч “греби”,
а у когось корабель,
дорогий парфум від шанель,
пролітатимуть дережаблі повз степи,
мамо, а ти скучаєш за сином, чи ні?
знаєш мамо, мені не страшні кордони,
та чужі країни теж,
лиш страшне одне,
не справедливість та людська,
коли приїду до дому,
піду у тутешні місця,
де рідна мова, та свобода,
де можна робити все до схоча,
протікає вода із джерела,
на високому горбі,
я скоро повернуся,
мій рідний край.

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

нехай ніхто не знає,
як ночі, не знають дні,
ми звичайні люди,
а кохати мало вмієм,
і рвуться струни на гітарі,
і мелодія, вже не та,
ви йдете від мене скоро,
а я знаю про це давно.

© Володимир Біньковський

Нехай пролунає тішина – Володимир Біньковський

нехай пролунає тішина,
мов гітарна струна,
а ти зостанся,
безхмарною моя,
твої слова, мов грози,
а грози, колючі як рози,
коли мене кохана,
коли мене, що ночі, що дня,

я п’яний тобою,
я п’яний на віка,
ти зостанешся,
для мене молодою,
не вгамовною,
не підступною,
та чомусь чужою.

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

наївність абсолютно зашкалила,
ти бездоганно красива,
а цінити не вмієш нічого,
ти думаєш про когось іншого,
ти сказала все, та на цьому усе,
іди мила на всі чотири,

я подавився, а ти будь щаслива.

© Володимир Біньковський

На чужих фото – Володимир Біньковський

на чужих фото,
твої лайки,
у чужих обіймах,
ти без майки,
зі мною щось коїться,
зі мною щось не так,
ти звичайна перехожа,
і це зовсім не так,
я не хотів кохати,
я не хотів жадати,

та ти сиди у своїй хаті,
а я буду сумувати.

© Володимир Біньковський