Поезія України

Сучасна українська поезія


Полтавський бій

Коли полтавський громокрилий бій
Заклекотів, загуготів простором,
Біля Петра стояв з незгасним зором
Полковник фастівський Семен Палій.

Звивався зради плесколобий змій,

Та правди меч і повселюдний сором
Його разили, – и народний форум
Прокляв Мазепу в правоті своїй.

І крізь віки пригнічення й неволі
На ниві праці і на ратнім полі
Ішли ми поруч, друзі і брати, –

Та тільки змивши геть лиху порфіру,
Свою ми спілку освятили щиру
Огнями світосяйної мети.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Весна людськості

І знов весна, знов жайворонки в полі, –
А з кожною весною ближче нам
До того, що ми звемо майбуттям, –
До свята серця, розуму і волі.

Берези й клени, ще недавно голі,

Стоять, зеленим маючи гіллям,
Зелена рунь, на радість сіячам
Вздовж залізничних веселиться колій.

Стрункі дівчата в одягах легких
Перлово-ніжний розсипають сміх,
Як пісні, все віддаючи роботі.

Сьогодні груша розцвіла рясна,
І в веснянім я чую повороті:
Іде, надходить людськості весна!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Над плесом

Над плесом озера я юність пригадав,
Вечірні небеса і посвист крил качиних,
Туман, що молоком біліє по долинах,
В лататт й комишах прозороводий став.

Як перельоту я жадібно дожидав –

І табунців чирят, і зграй тяжких крижиних,
Як, притаївшися у росяних рослинах,
Товарищам «пильнуй!», радіючи, кричав!

Лунали постріли, і падав шріт на воду,
Немов нежданий град з ясного небозводу,
Відлуння на лугах, стихаючи, гуло.

А присмерки уже вгортали землю, сиві,
І, настрілявшися, вертались ми щасливі,
Дарма що промахів чимало в нас було.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Новорічний сонет

На вікнах срібна світиться різьба,
Сніжинки грають в сяйві електричнім,
І незабаром дзвоном опівнічним
Годинник нить шовкову розруба.

Великий грім, де труд і боротьба,

Столиця світу кине ніби клич нам,
І з молодим ми стрінемося січнем
В країні, де ні пана, ні раба.

Настроймо ж струни ми на лад високий,
Щоб наші роки, як гірські потоки,
Свіжили зріст майбутнього зела,

Щоб від Паміру до Карпат дзвеніла,
Неначе пісня променистокрила,
Народу слава й партії хвала!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пліть

Уже вишневі зацвіли сади –
І сніг пахучий падає на воду,
Пригріті теплим променем зі сходу,
Бабки прозорі лізуть із води*.

На очерет, на півгнилу колоду
Чіпляються янтарні їх ряди.

Збирай лишень добро те і клади
У свій кашкет, як це ведеться зроду.

Нехай лоскочуть голову – дарма!
Зате на світі кращої нема,
Нема вірнішої, як ця нажива!**

Лише махнула вудлищем рука –
І поплавець, як блискавка, зника:
Не зна вагань краснопір пожадлива.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На могилі Франка

Чолом великому трудівникові,
Що в цій могилі спочив свій знайшов!
Він батьківщині присвятив любов,
І вищої нема в серцях любові.

Шевченка брат молодший, він ішов
Крізь темні муки, крізь кущі тернові,

Ламав він сміло скелі гранітові,
Він людям розум віддавав і кров!

Ненавидів беркута, і удава,
І кнут, і гніт, і темний визиск він, –
І на майданах Львова й Борислава,

І скрізь, де генія сіяє слава,
Де світ новий підвівся із руїн,
Франкові нашому – земний уклін!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Отрута

Богиня, смертного зустрівши юнака,
Жагу запліднення не в силі потаїти,
На його кинула полуменисті квіти
І щезла в запусті, принадна і легка.

Не вабся, хлопчику! Той мудрий, хто втіка,

Хто знає, що несе трутизна Афродіти,
Хто любить чесний дім, акантом оповитий,
Де смертна смертного і друга друг чека.

Коли, зчарований, ти принесеш богині,
На терпкі пестощі уловлений зміїні,
Дихання юності і життєдайний цвіт, —

Вона, життя нове — повік жива — зачавши,
Не попрощавшися, тебе лишить назавше,
Але й людський уже тебе не прийме світ!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Несіть богам дари! Прозорий мед несіть…

Несіть богам дари! Прозорий мед несіть,
Що пахне гречкою і теплими дощами,
І золотий ячмінь, і втіху верховіть —
Достиглі яблука, де рожевіють плями.

І виноград міцний кладіть на темну мідь,
На простий жертвеник між вічними дубами,
Де постать Зевсова біліючи стоїть
В блакиті творчості, блаженної нестями.

І короп золотий в глибинах чистих вод,
І пари голубів, покірних Афродіті,
І звір із темних нір, і соколи з висот,

І молоді уста, жагою піврозкриті, —
Усе нагадує: і ранньої пори,
І вдень, і ввечері богам несіть дари.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Моя царівна

Тобі одній, уявлена царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.

Моє життя веде мене нерівно –
То на вершини, то в яри страшні, –

Та скрізь душа співає переливно
Про очі безтілесні і ясні.

У городі, де грають струни п’яні,
Де вічний шум, де вічна суєта,
Несу в душі слова твої незнані.

І серед поля, на яснім світанні,
Коли ще сном охоплені жита, –
Душа тебе, тебе одну віта.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Вірність

Лице, де осінь тінню налягла,
Одбилося в безмовному затоні,
І очі звідти глянули безсонні,
І скорбна тиша старого чола.

Здалека чути переплеск весла,
Падуть листки, пожовклі і червоні,

І тихо плинуть по холоднім лоні
Туди, куди і молодість пішла.

Знайшов собі він з чорними бровами
Дівчиноньку – нову весну знайшов
І зник навік за горами й долами…

Зів’яла рунь, минулася любов…
Чиє весло там крає синє поле?
Вернувся? Ні! Не покидав ніколи!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua