Поезія України

Сучасна українська поезія


Без назви – Володимир Біньковський

коли не вгамовний спалах вогня палає,
та бушує кров по венах,
від кінцівок до сердця,
начинає митушитися тіло,
від не думаних, і думаних думок,
коли очима не бачиш нічого,

як душа опиняється у чужім просторі,
це як по не воля птиці від свободи,
коли обрізали крила, мов лети,
та я полетів у далекі краї,
де зелена трава проростає на чужині,
там бархітна сакура росте,
там усе по іншому,
добре, що іншої такої як ти нема,
ти говорила отруйними словами,
голосочком своїм манила,
хотів сміятися, і плакати з тобою,
та ти мене залишила.

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

кидаю писати,
якщо і буду, то для неї,
нащо то всьо людям читати,
ще не довго, час фігачить як ферарі,
мда, навіть не думав,
от хринь,
нє, пора вже щось путнього творити,

або хоч хрині не робити,
я для неї, виліз би із пустині,
та там, мене скорпіони зїдять,
краще залишуся, у тій глибинні,
бо люди, як скорпіони,
тут автори зовсім різні,
і властивість не совмісна,
паралельні світи, все на ви воріть,
можна сумарно хитатися від слів, мов п’яний,
всі вірші для різних людей,
лиш один єдиний,
для неї, на папері він написаний.

© Володимир Біньковський, та
©— не відомий Автор.

Без назви – Володимир Біньковський

зачепився мій погляд за тобою,
як вагон за потягом,
і тепер вбиваю себе, що ночі,
твої очі, мов зорі, а коси, темні як ніч,
вибач мене мила,
я хлепнув тебе з ніг,
аж до самої голови,

мої очі, сором’язливі,
а твої, як зорі,
я прийшов би у ночі,
щоб глянути, у твої вічі,
і промовити тихі слова,
привіт це Я.

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

затримтіли руки,
від твого дзвінка,
затримтіли так,
що аж гаї зашуміли,
я промовив тихі слова,
поговори зі мною,
поговори до схоча,
я не знаю з чого почати,
як кохати, і сердцю приказати,

навчи мене відпускати,
навчи пробачати,
а ще навчи мене,
на кохання,
уваги не звертати.

© Володимир Біньковський

Хмарочоси – Володимир Біньковський

заступили хмарочоси,
заступили зненацька,
слова твої мов дози,
та вони мене не пруть,
не хватило лиш обіймів,
та поцілунків на світанку,
ти пішла у чужі обійми,
для тебе вони стали рідними,

гляди мила щоб не зрадили,
а головне щоб не зрадила сама.

© Володимир Біньковський

Компліменти – Володимир Біньковський

для вас компліменти,
це мов звички,
та ви їх випалюєте,
як звичайні сигарети,
ви гортаєте сторінки,
де не закінчені строки,
спиніться мої милі,
я вбиваю за вас роки,

ви покинете мене?
я чомусь це відчуваю,
шкода, що ви не мої,
ви багато чого не знаєте.

© Володимир Біньковський

книга Кохання – Володимир Біньковський

давай відкрийся, як та книга,
щоб можна було читати тебе по рядках,
ти красиво ритмуєшся у словах,
як той ямб, у віршах,
ти граєш на музичному інструменті,
то є погублена душа,

у якій порвана струна,
благаю прости і пощади,
хлопча по кохало тебе навіки,
упали сльози з очей,
як роси з квітучого саду,
там вже голі дерева,
і ворони літають,
все чорно, і похмуро,
так ніби у Чорнобелі,
не про таке він мріяв кохання,
та воно його підвело.

07.03.2017

© Володимир Біньковський

Не мовчіть – Володимир Біньковський

говоріть даже тоді,
коли треба мовчати,
ми спричиняємо боляче,
та це вже досить звично,
давайте будемо щасливими,
наша байдужість безцінна,
та ми всеодно її продамо,

ми сміємося мов діти,
хоть i не давно ними були,
і не звачаючи на те,
що уже дорослі,
ми для батьків,
залишаємось дітьми.

© Володимир Біньковський

маленькі куп’юри – Володимир Біньковський

глобальна катастрофа,
велика не стабільність,
бідність, і жадобність,
лиш маленькі куп’юри,
лиш, вони на все спроможні,
сидить висока рада,
еліта, та сволота,
і будуть зради,

і будуть війни,
із покоління, в покоління,
так було, є, і буде,
лиш маленькі куп’юри,
лиш, вони на все спроможні,
плачуть діти за батьками,
коханні за сердцями,
а мами за синами,
за що ви воюєте?
скажіть воїни,
можливо за мир?
тож він був,
за що, скажіть?
нічого ви не скажете,
вам писок прикрили,
маленькими куп’юрами,
та приказали убивати.

© Володимир Біньковський

“герой на струнах” – Володимир Біньковський

пальцями по струнах,
бунт на трибунах,
пролітали слова повз натовпи людей,
через мелодійні шляхи,
та щось погубило їх зненацька,
рада, зал засідання,
там на сцені Виктор Цой співає,

він піднімався сходинками на вершину,
та зверху його погубили,
не дали до співати,
там його кукушка звала,
тільки шкода, що на небеса.

© Володимир Біньковський