Поезія України

Сучасна українська поезія


Світанки – Володимир Біньковський

на світанку погасли фонарі,
на світанку ми п’яні, молоді,
ми знаємо щось про життя,
та наступаємо, на ті же граблі,
ми плекаємо, плекаємо,
і кого попало кохаємо.

© Володимир Біньковський

Мрія – Володимир Біньковський

ми з тобою не гармонійні,
між нами кілометри, і сантиметри,
між нами лиш телефонний зв’язок,
і якась соціальна мережа,
ти позабута ніжними словами,
я хочу, щоб ти була моєю заботою,

щоб оберігати тебе, як розу колючу,
та вколотися тобою назавжди,
у тобі яд,
без якого важко жити,
дозволь мені напитися дози,
та так, щоб хватило на все життя,
і говорити багато я не стану,
і набридати теж,
я на відстані тебе кохаю,
вже довгий довгий час,
помісти мене у собі,
і я буду як вічний оберіг,
і можеш не думати про мене,
я теж не думаю, що пишу,
і в який раз, вже падає зірка з неба,
І ти досі зостаєшся мрією,
і нехай це буде навічне життя,
хоть мрією, але моя.

© Володимир Біньковський

Мамі від Сина – Володимир Біньковський

мамо, я пишу це про тебе,
знай, для мене ти, як море і океан,
і не треба їхати туди, біля мене є ти,
що поробиш, море теж хвилюється, як і ти,
але хвилі б’ються в береги не завжди,

ти все, що в мене є,
будь як океан, тихою і спокійною,
моя мрія є надійною,
і знай одне,
ти для свого сина,
найрідніша за все,
я іноді плачу від щастя,
що мама в мене є,
цього бажаю кожній душі,
деяким дітям, це сниться у вісні,
мамо, ти віриш в це, чи ні?
твій син, пише про тебе вірші,
він буде не один, посв’ячений тобі,
я неможу багато обіцяти у цьому житті,
но запамятай головне, ти для свого сина понад усе.

16.01.2016
© Володимир Біньковський

Людське життя – Володимир Біньковський

людське життя
життя це як шахова гра,
тільки замість дошки тверда земля,
і ходити тільки нам по цій дошці,
хід конем, або королем, неважливо,
після гри, всі в одну коробку йдемо,

але завжди, потрібно грати,
і обдумувати свої ходи,
прислухатися до когось,
але не слухати,
ніколи не робіть поспішних висновків,
ми не можемо говорити про людей погано,
оскільки ми їх не знаємо,
можна тільки щось припустити,
але всі ми маємо право помилятися,
ми багато чого не знаємо,
а коли взнаємо щось,
робимо з себе розумників,
така людська натура,
і господь на небі є,
йому судити наші гріхи,
він король, всієї цієї гри,
друже, краще не гріши.

15.02.2017
© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

коли не вгамовний спалах вогня палає,
та бушує кров по венах,
від кінцівок до сердця,
начинає митушитися тіло,
від не думаних, і думаних думок,
коли очима не бачиш нічого,

як душа опиняється у чужім просторі,
це як по не воля птиці від свободи,
коли обрізали крила, мов лети,
та я полетів у далекі краї,
де зелена трава проростає на чужині,
там бархітна сакура росте,
там усе по іншому,
добре, що іншої такої як ти нема,
ти говорила отруйними словами,
голосочком своїм манила,
хотів сміятися, і плакати з тобою,
та ти мене залишила.

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

кидаю писати,
якщо і буду, то для неї,
нащо то всьо людям читати,
ще не довго, час фігачить як ферарі,
мда, навіть не думав,
от хринь,
нє, пора вже щось путнього творити,

або хоч хрині не робити,
я для неї, виліз би із пустині,
та там, мене скорпіони зїдять,
краще залишуся, у тій глибинні,
бо люди, як скорпіони,
тут автори зовсім різні,
і властивість не совмісна,
паралельні світи, все на ви воріть,
можна сумарно хитатися від слів, мов п’яний,
всі вірші для різних людей,
лиш один єдиний,
для неї, на папері він написаний.

© Володимир Біньковський, та
©— не відомий Автор.

Без назви – Володимир Біньковський

зачепився мій погляд за тобою,
як вагон за потягом,
і тепер вбиваю себе, що ночі,
твої очі, мов зорі, а коси, темні як ніч,
вибач мене мила,
я хлепнув тебе з ніг,
аж до самої голови,

мої очі, сором’язливі,
а твої, як зорі,
я прийшов би у ночі,
щоб глянути, у твої вічі,
і промовити тихі слова,
привіт це Я.

© Володимир Біньковський

Без назви – Володимир Біньковський

затримтіли руки,
від твого дзвінка,
затримтіли так,
що аж гаї зашуміли,
я промовив тихі слова,
поговори зі мною,
поговори до схоча,
я не знаю з чого почати,
як кохати, і сердцю приказати,

навчи мене відпускати,
навчи пробачати,
а ще навчи мене,
на кохання,
уваги не звертати.

© Володимир Біньковський

Хмарочоси – Володимир Біньковський

заступили хмарочоси,
заступили зненацька,
слова твої мов дози,
та вони мене не пруть,
не хватило лиш обіймів,
та поцілунків на світанку,
ти пішла у чужі обійми,
для тебе вони стали рідними,

гляди мила щоб не зрадили,
а головне щоб не зрадила сама.

© Володимир Біньковський

Компліменти – Володимир Біньковський

для вас компліменти,
це мов звички,
та ви їх випалюєте,
як звичайні сигарети,
ви гортаєте сторінки,
де не закінчені строки,
спиніться мої милі,
я вбиваю за вас роки,

ви покинете мене?
я чомусь це відчуваю,
шкода, що ви не мої,
ви багато чого не знаєте.

© Володимир Біньковський