Поезія України

Сучасна українська поезія


Мати

Ой не хоче заспівати мені вода,
Як співала ніжно мати молода.
І нема мені у тузі ні на мить
На чиї коліна голову схилить.
Сміх нічий вже не розтопить в серці сніг,
Так, як мами теплий голос завжди міг.

Хоч би зайдою чи гостем побувать,
Де веселка вміла очі цілувать…
Так далеко рідна пісня, ті літа,
Що ні хмарка, ні орел не доліта.

Автор: Степан Алич; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Висота

Дивись, як розкрили святково
Ромашки сердечка свої!
А в кожній пелюстці любові
Не менше, ніж в серці моїм,
І тягнуться сонця дістати
Життя лише ради, чи так
Їх все небуденно і свято

Незнана манить висота?
Ота безіменна, єдина –
Буття нерозгаданий зміст.
Ота, що підносить людину
В атаці на весь її ріст!

Автор: Степан Алич; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Може, мої вірші про Вкраїну…

Може, мої вірші про Вкраїну
В пісню колись виллються єдину,
В пісню сліз, і горя, і добра?
Як зі сходу рушили додому,
Як долали злигодні і втому,
Ідучи до сивого Дніпра.

1943
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Коли погляну я навколо…

Коли погляну я навколо,
Я бачу села, бачу поле,
Вітчизну бачу я свою.
Чи то садок, чи тополина –
Усе це рідна Україна,
Яку я з горем впізнаю.
І, може б, не впізнав, та люди,

Які збігались звідусюди,
Повідали її ім’я.
І чорний люд, і ця руїна…
Невже це ти, моя Вкраїно,
Мій біль і радосте моя?

1943
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До вас, які разом зі мною…

До вас, які разом зі мною
Вчитесь перемагать в бою,
Що завтра вирушать до бою
За рідну землю, честь свою,
У кого дім за небозводом,
Де кат сваволить і гуля…
Та байдуже, хто звідки родом, –

До всіх звертаюсь я.
Ніхто не матиме свободи,
Поки фашизм іще живий.
Хто з рабства визволить народи,
Якщо не ми?
Скоріше в бій!
Лише в цьому вбачаю сутнє.
Тому й збираємося в путь,
Щоб їм відкрить ясне майбутнє,
А нам – загублене вернуть.

1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Кажуть, я давно вже був веселим…

Кажуть, я давно вже був веселим.
А чого, скажіть, мені радіти?
Чи того, що посмутніли села
І в неволі матері і діти?
Чи того, що я в землі своєї
За димами чорними чорними не бачу?

Думаєте – легко нам без неї?
Думаєте – нищечком не плачу?
Кажуть, що занадто я радію.
А чого я мушу сумувати?
Чуєте: зі сходу вітер віє?
Йдуть полки до рідної до хати.
Йдуть полки. Зі сходу вітер віє.
Ось чого душа моя радіє.

1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не біймося відвертості…

Не біймося відвертості. Вона –
Немов ласкава, але скритна жінка,
За неї поплатитися не гірко,
Коли відвертість – до самого дна,

Коли вона – єдиний шанс, аби
Чиїйсь злобі поперек горла стати

І комусь добре ім’я врятувати
Відвертістю, мов часткою судьби.

Коли ж махне рука на незабудь
Й потягнуться крізь натовпи долоні,
Подумаєм під блюз дощу на скронях,
Що варт було відвертими нам буть.

Автор: Марія Матіос; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

…В чорні дні я рушив з України…

В чорні дні я рушив з України
І, йдучи, сльозу вронив уперше.
Не сідав і ворон на руїни,
В хмару линув, крила розпростерши.

Вже Дніпро наповнивсь злою кров’ю.
З трьох боків горіла рідна хата.

І тоді, коли й на схід ішов я,
Наступав у віршах я на ката.

Не одного я бійця розважив
Щирим словом, правдою святою.
Коли-небудь він про все розкаже,
Зійдемось як-небудь після бою.

Зійдемось! Колись в ранкову пору
Розповім всю правду при нагоді.
І про те, як, ідучи з ним поруч,
Я себе загледів у народі.

1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Гроза ударила над плотом…

Гроза ударила над плотом,
Розбурхався у небі грім,
А ми не кинули роботу
І не сховалися у дім.
Ми тільки починали жити,
На ноги зводилися ми.
Хотілось всім побачить світу,

Що гримкотів за ворітьми.
Фашисти виждали й напали,
Та нам під ворогом не жить.
Нам грім на голови навали
Не так іще загуркотить.

1941
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Якщо в мені – ані сльози добра…

Якщо в мені – ані сльози добра,
Якщо в мені – лиш відгомін любові,
Нехай вода моєю стане кров’ю
І затвердіє серце, мов кора.

У воду прийде нересту пора,
В корі постане дерево могутнє,

То буде небанальна моя сутність,
Якщо в мені – ані сльози добра.

Автор: Марія Матіос; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua