Проходить час, а зерна не посіяні…

Проходить час, а зерна не посіяні
Такі вагомі у душі ношу,
Як світла доля, мрією омріяні,
Та в віршах все чомусь не опишу.

І жду з таємним трепетом-надією,
Коли прозріють паростки малі,
А рій думок заколоситься нивою,
Як щедрий лан священної землі.

А час летить, а я все відшліфовую,
Щоб сяяли, як росяні разки,
Щоб піднеслися долею високою
Й лягли на стіл віршовані рядки.

Хотілося б, щоб все оте омріяне,
Зголублене, злеліяне в душі,
Промите потом, думкою провіяне –
Перлинкою розкрилося в вірші.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Снігова завія, напрочуд густа…

Снігова завія, напрочуд густа,
Обвіває вії, обгорта вуста,
Тане і повільно по щоках сповза,
Незалежна, вільна, чиста, мов сльоза.

Хочеться всосати її чистоту
І запам’ятати істину просту:
Справедливо й чесно все життя пройти,
Чистоту стерильну в серці пронести.

І не сором людям глянути в лице,
Де б ти не знаходивсь – пам’ятай про це.
У щоденних буднях свято бережи, –
Непорочність серця, чистоту душі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Туман над лугом проплива…

Туман над лугом проплива,
Волочить пасма білі,
Як у кульбаби голова,
Як взимку заметілі.
І оживають береги
За далиною далі,
І світ вже бачиться другий:
Без горя і печалі.
І туга, що обволокла
Разючі душу й серце,
З туманом в простір попливла
За обріїв озерця.
І диха спокоєм земля,
Зникають білі плями,
Парує ялова рілля –
Туман побрів полями.
Квітує зелень лугова
Від краю ф до краю,
Усе довкола ожива
В весняному розмаї.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Білими пелюстками заіскрився сніг…

Білими пелюстками заіскрився сніг,
Ватяними згустками на подвір’я ліг.
Сад, мов диво-музика, аж тамує біль
Ця ніким не тронута біла заметіль.

Стишу крок, замріяно в казку задивлюсь,
В білий пух, розвіяний, думкою втоплюсь,
Захлинусь побаченим, з місця не ступну,
Мріями збагачений, в заметіль пірну.

Захмелію казкою зимної пори,
Вірами, надіями ріки розцвіли,
Віхола-метелиця стан мій обійма,
Сніг в замети стелиться – зимонька-зима.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

А дощ шумить…

А дощ шумить густий, краплистий – злива.
І я, немовби вершник на коні,
Лечу до тебе збуджена й щаслива.
Під градом крапель хороше мені.

Аж ось і ти! Я спраглими губами
Спиваю жар твоїх солодких губ,
Моє лице лоскоче до нестями
Твій непокірній вигорілий чуб.

А дощ шумить, і блискавки до болю
Пронизують пухову товщу хмар.
Та байдуже! Я в захваті з тобою
Хмелію, в’яну від незнаних чар.

Проснулася, і все видіння зникло,
Розвіялось, розтануло, мов сніг,
І як же було боляче і прикро,
Що все це відбувалося вві сні…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Зупинись, не втікай, поговоримо мить…

Зупинись, не втікай, поговоримо мить,
Я на це сподіваюся дуже.
Від журби я хворію – так серце болить,
Бо до тебе воно не байдуже.

Прислухатися вмій і мене зрозумій.
Душу й серце хай сумнів не точить.
Від гарячих долонь не холонь, не холонь –
Розквітай, як троянди бутончик.

Я тебе всім єством до краплини зіп’ю,
Обійму, пригорну, розцілую.
Не пущу, не віддам, бо навік загублю
І себе вже нічим не врятую.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Клен затужив, вколисаний вітрами…

Клен затужив, вколисаний вітрами,
На вишнях лист від горя закипів.
Останнє літо відпливло для мами,
Останній день для мами відгорів.

І ось… нема… Погасла, наче зірка,
Зів’яла, мов стебельце лободи.
І грядка в бур’янах без неї згіркла,
І смак природний втратили плоди.

І якось враз все смутком налилося,
І в щемоні будинок занімів.
Лиш чути тужний стогін стоголосий,
Та скорбний плач розгублених синів.

В тяжкі роки вона дітей ростила,
В полоні горя, голоду, нужди,
Недосипала, поралась-трудилась –
І ось… Пішла, навічно, назавжди…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Калинові зорі в калиновім краї…

Калинові зорі в калиновім краї,
Де мамина пісня, барвінковий цвіт.
З любов’ю, калино, тебе величаю,
Ти символ моєї Вкраїни навік.

Ти в радості й в смутку зі мною, калино,
У свята весільні завжди на столі.
До вікон сузір’я твої нахилились
По всій Україні, у кожнім селі.

Калинова доле, калинова мріє,
Що жайвором лине до синіх небес.
В глибоких снігах тебе серцем зігрію,
У бурю собою закрию тебе.

Квітуй буйним цвітом, мов та наречена,
Даруй людям радість, а думці – політ.
Хай сильною буде Вітчизна священна,
Хай квітне, неначе калиновий цвіт!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як струмки до ріки…

Як струмки до ріки,
Тихо плинуть роки –
За плечима
Давно уже повінь…
Я не той, що колись…
Тільки чому ж болить
У душі моїй
Давній той спомин:
Ми і місячний сад,
І на віях роса,
А довкруг –
Листопадова осінь…
Я не твій, я – нічий,
Тільки чому ж звучить
Голос твій
В моїм серці і досі?
І щоосені знов
Моя перша любов
Розквітає,
Мов квітка з кришталю.
І собі на біду
Знов до неї іду,
А вона –
Усе далі і далі…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Знову свічку запалив світанок…

Знову свічку запалив світанок,
Кольори і звуки оживив.
Я тебе запрошую на танок
В тихий сад,
Під музику трави.
Яблуні
Тобі простягнуть віти,
Щік торкнеться не сльоза – роса.
Я одній тобі
У цілім світі
Подарую
Цей ранковий сад.
Знову свічку
Запалив світанок,
Де й поділась
Синьоока ніч.
Я тебе
Запрошую на танок,
Ніжність рук
Довір мені…
Своїх.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua