Поезія України

Сучасна українська поезія


Левко Бідний – НЕ ХОДИ ДАЛЕКО ВІД ХАТИНИ

НЕ ХОДИ ДАЛЕКО ВІД ХАТИНИ

На лузі вітер свище,
Темні хмари низенько вісять.
А блискавка як блисне , а грім як трісне,
Тільки тріски із верби летять.

А дощ , як з відра , все періще,

Куди дитину маленьку свою заховать.
Перевернула човен і під днище,
Тут ми зможем його переждать.

Та коли він все ж перестане,
До хатини своєї я вже не дійду.
Дуже швидко ніч темна настане,
Тож негоду я цю під човном проведу.

Під човном я на сіні вмостилась,
І дитині я ціцьку дала.
Дитинка пригорнулась , наїлась , зігрілась,
І до ранку спокійно спала.

А на ранок вже й сонце світило,
Чути було людські голоси.
А дитятко моє все голівкою крутило,
Я притисла дитя і шептала ще спи.

Раптом човен піднявся над нами,
Чоловік прошепотів: «Ну нарешті знайшли».
Тож не йдіть ви далеко від хати,
Із малими грудними дітьми.

Чоловік взяв дитинку на руки,
Пригорнув він до серця свого.
Він за ніч пережив страшні муки,
І він радий , що йому повезло.
1грудня2008р.

Левко Бідний – Г О Л О Д О М О Р .

Г О Л О Д О М О Р .

(До 75- роковин голодомору Українського народу)

Голодомор , ми не самі вмирали,
Це нас так планово вбивали.
Рабами хотіли нас зробить,
Нас залякати хотіли і націю убить.

І не жаліли ані малих , ані старих,
З нас дух хотіли вибить Український.
Сталіно – комуністичний режим.

То скільки їх тут полягло,
Як де – то все село.
А , де і більше , як повіт,
Читав Шевченка Заповіт,
І помирав Народ…

Як подививсь оте кіно,
Мені аж моторошно стало.
То це ж насправді в нас було,
Отам вже лежить не одне село.

І чорні круки над трупами літали,
Клювали мертві ті тіла.
Українську кров смоктали ,
Кремлівські виродки й кати,
а біля них і холуї , що серед нас жили.

Народ наш убивали тихо,
По Україні котилось лихо,
Таке страшне…

Боже, нас же мільйони полягло,
Не один , не два , не три,
А більше десяти…

ПОМ’ЯНУТИ й поставити свічки,
І ПАМ’ЯТАТИ , не забуть нам ті роки.
У нас лишилась віра і душа,
Її у нас вже не забрать,
Нема чим плакати й ридать,
І над могилами стоять,
Схиливши голови свої,
Брати і сестри ви мої.

Ми будемо все це ПАМ’ЯТАТИ,
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!
ВСІМ УБИТИМ В ТІ РОКИ!

ГОЛОДОМОР. Чому? За що?
Кому ми заважали?
І сонце заховалося за хмари,
Воно наруги бачить не могло.

То що ж насправді це було?
Убивство нашого народу.
Чому глумились над народом?
Хотіли віру нашу вбить!

Худі лежали за городом,
Мертві!
А живим треба було жить.

Через покоління , півтора чи два,
Віра до народу повернеться сама.
Народ український не вбить , не злякать,
Він буде довго ще стоять.
І жить, і процвітать,
Україну світ заставим поважать.

Живи , Україно , тисячі віків,
Бережи своїх дочок і синів.
За тебе життя ми віддамо,
Тебе в обіду не дамо!
Нікому! І ніколи!
Слава Україні-Україні слава!
Ми голосно кричимо.

Відродим на Україні ми село,
І вічно буде Україна жить!
Ви тільки всі її любіть!!!
25листопада2008р.

Левко Бідний – ПЕРШІ ЛАСТІВКИ

ПЕРШІ ЛАСТІВКИ

Найкращі тут люди , які єсть у Дочі,
Це кумоньки наші такі чарівні.
Дві Галочки ніжні , красиві , хороші,
Жаль, спілкуємося з ними не часто вже ми.

Ще молоді і красиві , не знали любові,
І щастя своє ви у Дочі знайшли.
Та перші ті кроки були такі кволі,
Ви їх з розумінням душевно пройшли.

Ми раді з дружиною зустрічам вашим,
При зустрічах згадуємо юність свою.
Ви хлопцям сподобались, дочинським нашим,
Не забуваючи про подружку й домівку твою.

Багато вже літ промайнуло відтоді,
У ваших дітей уже діти свої.
Дай Боже , щоб всі були ви здорові й щасливі,
Молюся за вас , шлю вітання мої.

Ми раді з дружиною, успіхам вашим,
Сумуємо , коли щось виходить не так.
І сумуємо всі за заводом ми нашим,
На ньому ваші роки найкращі пройшли.

Це ви перші ластівки наші,
Приїхали в Дочь на завод навесні.
Щасливо сміються онуки вже ваші,
Співають із вами веселі пісні.

Багато вже літ , промайнуло відтоді,
Коли ви приїхали в Дочь перший раз.
І ви не жалілись , нікому ніколи,
І раді ми всі за невтрачений час.
24листопада2008р.

Левко Бідний – МАМИНА КРИНИЦЯ.

МАМИНА КРИНИЦЯ.

(Присвячую дружині та її мамі,Єрмоленко Марії)

Мамина криниця стала мені снитись,
І дитинство наше , наше не просте.
Я хотіла б ще раз той водою вмитись,

Пригорнутися до мами , в неї серце золоте.

Але час невпинно , дуже швидко плине,
Я давно вже стала мамою сама.
Колискова пісня із дитинства лине,
Що співала мама нам завжди одна.

І давала сили на життя щасливе,
Дуже вдячна мамі , що навчила жить.
Передала твою пораду дітям і онукам милим,
Що дуже треба свій рідний край любить.

Вже немає мами і нема криниці,
Що приходять в снах до мене уночі.
А настане ранок – я відкрию очі,
І сльоза стікає в мене по щоці.

Посміхнусь я в думках до своєї мами,
Що давала сили на життя моє.
І в короткі дні довго вечорами,
За тобою серце знов болить в мене.
23листопада2008р.

Левко Бідний – ТАКА У НИХ ДОЛЯ…

ТАКА У НИХ ДОЛЯ…

Ой , як ти співала у садочку,
Вишивала милому рушник.
Прийди, милий, та знайди в садочку,
І пригорнись до ніжних моїх рук.

Ой , як ти співала у садочку,

Він розцвів і ти з ним розцвіла.
Навесні в чарівному куточку,
Ти із ним на зустрічі була.

Солов’ї ночами їм співали,
Коли закохані лишалися удвох.
В армію коханих проводжали,
Із очей лилось немало (сльоз).

Рік минув ти знову у садочку,
Знову не сама , а знов удвох.
Колискову вже співаєш ти синочку,
І любиш безмежно їх обох.

Його батько не знав іще нічого,
Не хотіла вісточку про сина йому слать.
А ти не знала , що в цю хвилину його,
У братський могилі будуть ховать.

Він загинув за рідну землю й той садочок,
І за дівчину , що кохання віддала.
І він не знав , що в нього є синочок,
Тож , видно , доля в них така була.
22листопада2008р.

Левко Бідний – ОЙ , МАМО , МАМО…

ОЙ , МАМО , МАМО…

Ой, мамо , мамо , мені погано,
Болить у мене серце і душа.
Я за кохалась у того Івана,
Хлопця із сусіднього села.

Я закохалася у нього,
Весь час я бігаю за ним.

А він на мене не звертає уваги,
Каже: «Гуляй із хлопцем ти другим».

І вже не дивиться на мене,
З моєї подружки очей він не спуска.
Я зрозуміла , що милим буде не для мене,
Невдячна доля і любов моя гірка.

Я пригорнулася до мами,
І розказала їй усе.
Радій та знай уже: не за горами,
Те щастя прийде, доню, до тебе.

Ой мамо , мамо , мені вже не погано,
І не болить у мене серце і душа.
Я розлюбила того Івана,
Хлопця із сусіднього села.

І так вже вийшло , як казала мама,
Моє кохання прийшло до мене на весні.
Сусідський хлопець закохався в мене, мамо,
Він дарує мені , свою любов , свої пісні.

Ой, мамо , мамо , я така щаслива, мамо,
Співає і радіє в мене серце і душа.
Я закохалася в нього, мамо,
І хочу заміж за нього , уже сама.
19листопада2008р.

Левко Бідний – ЧЕРВОНА ЛОЗА.

ЧЕРВОНА ЛОЗА.

Казав мені рибак , старий той дід,
Підкидай у вогонь тільки червону лозу.
Тоді з риби юшку на обід,
Будеш їсти завжди смачну.

А ще туди кріпенького улить,

У казан, а після нічого, такого.
Це треба швидко все зробить,
Тоді за вуха не відтягнеш вже нікого.

Скоро всі ляжуть і поснуть,
І вогонь той скоро не загасне.
У снах своїх до юшки знов ідуть,
Бо дуже смачно вона пахне.

Я чув уранці хтось проснувсь,
І до казана із юшкою швиденько.
Спросоння він за матюкнувсь,
І знову захропів тихенько.

Оце так юшка в нас була,
Що всі спали аж до обід.
А до вас правда, чи дійшла?
Що розказав мені рибак , той дід.
5листопада2008р.

Левко Бідний – Я ВЧИВСЬ НА ЧУЖИНІ.

Я ВЧИВСЬ НА ЧУЖИНІ.

Піти у світ , у світ далекий,
Ця доля випала мені.
Я повернусь до тебе , мій край великий.
Бо народився я на цій землі.

Мене родила рідна мати,
У садочку край села.

Тепер лишилась біля хати,
Вона однісінька сама.

На панський ниві гнув я спину,
Але навчатись так хотів.
На час покину Україну,
Цей світ ласкавих пелюстків.

Не йди , мій син , просила мати,
Не полишай мене саму.
І буде довго ще стояти,
Читаючи дорожню молитву.

Вона мене перехрестила,
Я вклонився їй низенько до землі.
Я почекаю , тебе , мій сину , прошепотіла,
Ти повернись до мене з чужини.

На чужині я вчився без спочину,
Давно пізнав той світ наук.
Я повернусь до неньки на Україну,
І пригорнусь до маминих ласкавих рук…
2листопада2008р.

Левко Бідний – НЕ ТІЄЮ ДОРОГОЮ ПІШОВ

НЕ ТІЄЮ ДОРОГОЮ ПІШОВ

(Щоб не каятись-неставай на шлях злочину)

Через вікно дивлюсь на той світ,
Як те дитя , неначе колискове.
Про своє життя собі роблю звіт,
Моє невдале помилкове.

Хто міг мені сказать, хоч раз,
Яка ж чекає мене доля.
У підлітковий ранній час,
Я уже знав , що таке воля.

Отам на зонах просидів,
Свої найкращі роки.
Тому й сім’ї я не завів,
Щоб не було мороки.

Навіщо сім’я мені така,
Сиріт пускать по світу.
Для мене матінка – тюрма,
Буду сидіть я тут довіку.

Отак й життя своє прожив,
Де сльози , кров і гроші.
Лиш під кінець я зрозумів,
За втрачені дні і ночі.

Якби той час міг повернуть,
Я не на ту би став стежину.
Своїх дітей би міг любить , учить,
І мав би люблячу дружину.

А так – я сам , мені кінець,
Піду сповідаюсь до Бога.
Я не живий , я уже мрець,
Туди мені й дорога!
30жовтня2008р.

Левко Бідний – НА ЧУЖИНІ

НА ЧУЖИНІ

Ми сумували за тобою,
Далеко ти була від нас.
В короткі дні тоді зимою,
Ти не лишилась у той час.

Далеко там на чужині,
Ти в наймитах ходила.
І часто снилася мені,

У снах моїх , зі мною говорила.

То як держава так могла,
Погнати людей у неволю.
Немало вас на чужині,
Що проклинають свою долю.

І де ж ти тільки не була,
Хотіла повернутись в Україну.
Немало сліз тих пролила,
Виховуючи чужу дитину.

Багато років промайнуло,
Я ще не знав , чи ти жива.
А вже село все гомоніло,
Що ти пішла , тебе нема.

Вже діти виросли твої,
Схожі так на тебе й милі.
То як сказати мені про це,
Що ти на чужині лежиш давно в могилі?
29жовтня2008р.