Стояла жінка на порозі…
Стояла жінка на порозі.
Ішов солдат. Вже проминув.
Та… озирнувся у тривозі
І до хатини завернув.
Вже чим було – почастувала.
Що мала – щедро віддала.
Нічого в нього не питала.
Нічого з нього не взяла.
Хлівець полагодив, повітку,
Ще й лати нові приладнав.
В задумі на вазонну квітку
Він, закуривши, поглядав…
Як проводжала від порога –
Мов скам’яніла край села.
А він – пішов.
Ще довго, довго
Подушка теплою була.
Автор: Петро Швець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua