Проходить час, а зерна не посіяні…

Проходить час, а зерна не посіяні
Такі вагомі у душі ношу,
Як світла доля, мрією омріяні,
Та в віршах все чомусь не опишу.

І жду з таємним трепетом-надією,
Коли прозріють паростки малі,
А рій думок заколоситься нивою,
Як щедрий лан священної землі.

А час летить, а я все відшліфовую,
Щоб сяяли, як росяні разки,
Щоб піднеслися долею високою
Й лягли на стіл віршовані рядки.

Хотілося б, щоб все оте омріяне,
Зголублене, злеліяне в душі,
Промите потом, думкою провіяне –
Перлинкою розкрилося в вірші.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)