Сонет для Астреї

Коли вернусь (в одчаї) винуватим,
Ти поцілунком стрінеш крижаним,
Як мертвого, холодним, кам’яним, –
Так цілувалася Діана з братом.
Не гріх бабунь так цілувать внучатам,
Так при вінчанні личить молодим
Цілунком присягатись неживим.
Чи уст моїх став присмак гіркуватим?
А глянь на воркітливих голубів.
Як припадають ніжно до дзьобів,
Мов упиваються солодким трунком!
Молю: віднині, сонце ти ясне,
Цілуй смачним, жагучим поцілунком –
Або ніколи не цілуй мене.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)