На колишніх окопах – соняхи,
Мов маленькі сонця.
Може, то золотавим цвітом
Спалахнули солдатські серця?
І стоять, мов бійці, нескорені,
Поклонившись землі живій.
Мов пригадують, все пригадують.
Свій останній жорстокий бій…
На порослих окопах – соняхи…
Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua