Стежки, стежки…

Стежки, стежки

Мереживом снуються,

Нема їм ні початку,

Ні кінця.

Вузькі, широкі –

Всі в одну зіллються,

В оту дорогу,

Що звемо життям.

Та про одну нам

Не забуть ніколи,

Хоч їй уже

Й не буде вороття:

Оту стежину,

Що вела до школи –

Від рідного порога

В майбуття.

Куди б не занесла

Життя дорога,

Та пам’ять

Не розвіється,

Як дим:

Та перша стежка –

Мила, босонога,

Вкарбується

У серце назавжди.

5.07.1986

Автор: Віктор Геращенко

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)