Сум

Тихо село вимирає,

Ні, не кричить, не кляне.

Тихо, як вечір згасає,

І непомітно помре.

Плаче бабуся старенька:

Газу і хліба нема.

Де ж діточки твої, ненько,

Чом ти на старість сама?

Діти були і держава…

Все кудись ділось, пішло.

Діток на фронт виряджала,

Жодне назад не прийшло.

Щодня у полі трудилась,

Щодня, в трудах до зорі,

Молодість тихо котилась

В старість, і ось ми – старі.

Тихо ідуть, вимирають,

Ні, не кричать, не клянуть,

Спокою лише бажають,

Смерті, як манної ждуть.

Тихо село вимирає,

Тиша в вечірній порі,

Навіть Сірко-пес не знає:

Гавкать йому, а чи ні.

Смуток наповнює душу,

Тяжко і страшно мені,

Нащо терпіти я мушу

Це запустіння в селі.

За що мені така доля,

Нащо живу в такі дні?

Попрані щастя і воля,

Порожньо, сумно в селі.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)