Скошеними травами, стиглими отавами…

Скошеними травами, стиглими отавами
В’ється стежка луками до твоїх воріт.
Рівними покосами, перевита росами,
Чітко, де проходимо, залишає слід.
П’янким трунком споєна, травами настояна,
Луговими квітами – мальовничий цвіт.
Туман низько стелеться і пливе по стежечці.
Як з тобою стрінуся – просторіша світ.
Кожною неділею йду я із надією:
Варто б нам побратися не на день – на вік.
Стежка хай туманиться, вірю я – так станеться,
Бо топчу цю стежечку вже четвертий рік.
Скошеними травами, стиглими отавами
Чітко, де проходимо, залишаєм слід.
Інститут закінчено, ми уже обвінчані.
В’ється стежка луками до моїх воріт.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Присвячую дружині

Замріяні верби схилились над ставом,
Купаються коси в воді.
Як рано, дружино, ми сивими стали,
Промчали літа молоді.

Ту вербну неділю завжди пам’ятаю:
Ламали гнучкі пагінці, –
Тоді ще не знали, що нас поєднають
Пахучі вербові дубці…

Вже діти дорослі, мов ті пташенята,
Рушають в далекі світи.
Дозволь же, як в юності, стан твій обняти,
Тривогу з чола відвести.

Літа пролітають, мов коні степами,
Уже у нас, мила, жнива…
Літа пролітають, лишається пам’ять –
Та вербна неділя жива.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Веретено

Тебе, Паллади друг, невтомне веретено,
Коханій віддаю, щоб пряла цілоденно
Й не відала нудьги в сумні без мене дні,
Щоб, крутячи тебе, вела свої пісні
І розгортала жур за ділом коло брами,
Готуючи клубки з найтоншими нитками.
Тож, веретено, я хотів тебе б віддать
Красуні, що її не зможу в мандри взять.
Ні, ти не попадеш лінивиці у руки,
В якої в голові лише мінять перуки
Та брови фарбувать, білитись без кінця,
Щоб звабився котрийсь, повів би до вінця;
Ні, дівчині віддам, що днями і ночами
То шиє, то пряде, морочиться з мотками,
Щоб з сестрами без діл не гибіти в журі
Зимою при вогні, а літом у дворі.
Не хочу я, щоб ти, походячи з Вандома
(Де в люду гарний лад заведено удома),
Перейняло в Анжу і звичку ту бридку –
Нічого не робить, іржавіть на гвіздку.
Я дам тебе до рук і лагідних, і ніжних,
Що вволю нам натчуть полотен білосніжних.
Яке у них сукно! Який тонкий шарлат!
Його і сам король одіти був би рад.
Ходімо уперед, дбайливе веретено,
Там привітають нас гостинно, небуденно.
З країв худе, а стан і повний, і тугий,
І стрічка з Монтуар стискає пояс твій.
Друг шерсті, друг тканин, відрада в час розлуки,
Співочий дому друг, утіхо від розпуки,
Вперед! Лишім Кутюр та у Бургейль спішім,
Щоб там ти принесло веселощі у дім.
Бо друга милий дар – цінніший навіть трону,
За нього віддають і скіпетр, і корону.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

*** Дружині присвячую

Пахнуть осінню

Ранки-просині

Й вереснева

Печаль жоржин,

Присмак літечка

В травах росяних

Назавжди в собі

Збережи.

Листя падає

Жовтим димом.

Де шуміли хліба –

Стерня.

Тут з тобою

Удвох ходив я,

Не насмілився обійнять.

Поле пахне

Твоїми косами,

Нами сходжене,

Дороге.

Пам’ять юності

В серці носимо.

Наше літечко –

Вже ген-ген…

Тільки пройдене не минулося,

Бачу це по твоїх очах.

Все дивлюся в них і милуюся,

Бо для мене ти – те дівча…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua