Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші для дружини

Скошеними травами, стиглими отавами…

Скошеними травами, стиглими отавами
В’ється стежка луками до твоїх воріт.
Рівними покосами, перевита росами,
Чітко, де проходимо, залишає слід.
П’янким трунком споєна, травами настояна,

Луговими квітами – мальовничий цвіт.
Туман низько стелеться і пливе по стежечці.
Як з тобою стрінуся – просторіша світ.
Кожною неділею йду я із надією:
Варто б нам побратися не на день – на вік.
Стежка хай туманиться, вірю я – так станеться,
Бо топчу цю стежечку вже четвертий рік.
Скошеними травами, стиглими отавами
Чітко, де проходимо, залишаєм слід.
Інститут закінчено, ми уже обвінчані.
В’ється стежка луками до моїх воріт.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Присвячую дружині

Замріяні верби схилились над ставом,
Купаються коси в воді.
Як рано, дружино, ми сивими стали,
Промчали літа молоді.

Ту вербну неділю завжди пам’ятаю:
Ламали гнучкі пагінці, –

Тоді ще не знали, що нас поєднають
Пахучі вербові дубці…

Вже діти дорослі, мов ті пташенята,
Рушають в далекі світи.
Дозволь же, як в юності, стан твій обняти,
Тривогу з чола відвести.

Літа пролітають, мов коні степами,
Уже у нас, мила, жнива…
Літа пролітають, лишається пам’ять –
Та вербна неділя жива.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Веретено

Тебе, Паллади друг, невтомне веретено,
Коханій віддаю, щоб пряла цілоденно
Й не відала нудьги в сумні без мене дні,
Щоб, крутячи тебе, вела свої пісні
І розгортала жур за ділом коло брами,

Готуючи клубки з найтоншими нитками.
Тож, веретено, я хотів тебе б віддать
Красуні, що її не зможу в мандри взять.
Ні, ти не попадеш лінивиці у руки,
В якої в голові лише мінять перуки
Та брови фарбувать, білитись без кінця,
Щоб звабився котрийсь, повів би до вінця;
Ні, дівчині віддам, що днями і ночами
То шиє, то пряде, морочиться з мотками,
Щоб з сестрами без діл не гибіти в журі
Зимою при вогні, а літом у дворі.
Не хочу я, щоб ти, походячи з Вандома
(Де в люду гарний лад заведено удома),
Перейняло в Анжу і звичку ту бридку –
Нічого не робить, іржавіть на гвіздку.
Я дам тебе до рук і лагідних, і ніжних,
Що вволю нам натчуть полотен білосніжних.
Яке у них сукно! Який тонкий шарлат!
Його і сам король одіти був би рад.
Ходімо уперед, дбайливе веретено,
Там привітають нас гостинно, небуденно.
З країв худе, а стан і повний, і тугий,
І стрічка з Монтуар стискає пояс твій.
Друг шерсті, друг тканин, відрада в час розлуки,
Співочий дому друг, утіхо від розпуки,
Вперед! Лишім Кутюр та у Бургейль спішім,
Щоб там ти принесло веселощі у дім.
Бо друга милий дар – цінніший навіть трону,
За нього віддають і скіпетр, і корону.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

*** Дружині присвячую

Пахнуть осінню

Ранки-просині

Й вереснева

Печаль жоржин,

Присмак літечка

В травах росяних

Назавжди в собі

Збережи.

Листя падає

Жовтим димом.

Де шуміли хліба –

Стерня.

Тут з тобою

Удвох ходив я,

Не насмілився обійнять.

Поле пахне

Твоїми косами,

Нами сходжене,

Дороге.

Пам’ять юності

В серці носимо.

Наше літечко –

Вже ген-ген…

Тільки пройдене не минулося,

Бачу це по твоїх очах.

Все дивлюся в них і милуюся,

Бо для мене ти – те дівча…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua