Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про батьків

Родина

Тато і дідусю, мамо і бабусю,
Милі, дорогенькі, всіх я вас люблю,
Ви – моя родина, спокій і надія,
Вам співаю щиро пісеньку свою.

В тихому провулку затишна оселя,
Милий двір, садочок, килим споришу.

Я до того двору радо поспішаю,
І тепло родини я в собі ношу.

Де за перші кроки вся сім’я радіє,
Там, де перше слово «Мамо» я сказав.
Там, де вся родина, спокій і надія
Вам співаю щиро пісеньку свою.
Де любов і ласку змалечку пізнав я,
Дякую, родино, що дорослим став.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Тихенько блукаю садами…

Тихенько блукаю садами,
Приймаю привіти від мами.
Тут в кожній черешні живуть її руки,
Тут все пережито: і радість, і муки.
Куди не погляну, все мама навколо,
Тут в тісній землянці була агрошкола.

Навчались в тій школі і молодь, і мами
Як треба саджати й ходить за садами.
Тепер тут хазяїн, він викупив сад,
Шлагбаум стоїть, ні вперед, ні назад.
На кожнім кварталі стоїть охорона,
Для кого, для чого запретні кордони?
Колись був поміщик, а став бізнесмен,
Він викупив сад, і тепер – супермен,
А ті, хто саджали й пишались садами,
На цвинтарі тихо лежать під хрестами.
Вони вже не бачать нащадків своїх,
Тих, хто бізнесменами стали, і тих,
Хто батрачать на них!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Ще серцю хочеться кохати…

Ще серцю хочеться кохати,
З душі ще ллється солоспів,
Коли приходжу до своєї хати
І чую мову рідних голосів.
Їх вже нема під нашим сонцем,
І не зустрінуть вже батьки весни,

Та он у батьківське віконце
Вже посміхаються нам весело сини.
Іде життя, за колом коло,
Від літа, осені, зими, весни,
Та знову оживає все навколо,
І з ними оживаємо і ми.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Стихи о детстве

Я вспомнил детство, из сенец,
Кричит разгневанный отец,
А ну поди сюда малец,
Скажи, ты съел мой холодец,
Ну отвечай скорей стервец,
А я молчу.

И вот снимает он ремень,

Штаны повесит на плетень,
Мои, свои снимать то лень,
По ягодицам дзень да дзень,
Свистит ремень, но я ж не пень,
И я кричу.

Но вот наступит новый день,
Отцу учить меня не лень,
Забудет он про холодец,
Прикупит в лавке леденец,

Меня посадит на колено,
Рукой причешет мне вихры,
И, в печь подбросивши полено,
В газетку сыпанёт махры.

Он ловко скрутит козью ножку,
Достанет из печи лучину,
Прикурит, помолчит немножко,
И словно бросившись в пучину,

Замечу, уж в который раз,
Начнёт вести он свой рассказ:

Как нас они под Ленинградом …
В окопах как кормили вшей,
А мы потом под Сталинградом
Поднадавали им взашей,

Как подорвался он на мине,
Когда снаряды вёз в машине,
И только чудом жив остался,
Как он в Берлине расписался,
На… том рассказ и оборвался.

Закончив леденец сосать,
Я уже сплю в его объятиях,
Меня он отнесёт в кровать,
Но в лоб не станет целовать,
Оставит это он для матери.

Быстрей познание идёт,
Когда в процессе есть динамика,
Так с детства познаёт народ,
Политику кнута и пряника.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Про що гадає журавель старий…

Про що гадає журавель старий
Над висохлою раною криниці?
Старечим сном заснули явори, –
Чому ж йому на самоті не спиться?
Он поруч спогад стомлено присів
Із того безтурботного розмаю,

Де на скрипучій буковій нозі
Дід Никодим городом шкутильгає.
І оксамитом міниться земля,
Світанок даль туманами крохмалить,
А дід всміхається до журавля.
Присяде поруч, люльку мовчки смалить.
Минуло. Здаленіло. Відійшло.
Вже друге літо, як нема старого.
Лиш журавель, здійнявшись над житлом,
Так і не може призабуть нічого.
І шелестять тихенько явори,
Позиркуючи скоса на криницю:
— Про що гадає журавель старий,
Чому йому на самоті не спиться?

Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

За селом розходяться дороги…

За селом розходяться дороги,
Визначають кожному путі –
Радощі, надії і тривоги
В нелегкім, бурхливому житті.

Та куди б вони не заманили,
І куди б вони не завели,
Ми батькам, можливо, й завинили,

Але їх забути не змогли.

І коли трапляється нагода –
Спішимо до рідного села,
Не жахає нас лиха негода –
На стежки, де молодість пройшла.

На усе нам треба міру мати,
Та в однім цуратися не слід.
Гріх батьків довіку забувати,
Адже ми з’явилися на світ.

За селом розходяться дороги,
Які вздовж і впоперек сходив.
Пам’ять починається з порога,
Де найперший крок в житті зробив.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Плачуть вікна у маминій хаті…

Плачуть вікна у маминій хаті,
По кутках заховалась пітьма.
Не сміються айстри волохаті,
Скоро рік, як її вже нема.

Плачуть вікна у маминій хаті,
Вже нічим не зарадиш біді.

Ненька з фото всміхається баті,
І обоє – такі молоді!..

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До рідної хати дорога далека…

До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Спасибі вам, милі, що честь не згубили

І нас заставляли її берегти,
Щоб завжди і всюди сердечно любили
Знайомі і рідні жили, як брати.
Спасибі, хороші, що віру й духовність
Крізь роки жорстокі в собі пронесли.
Що щира повага, людяність і совість
Завжди невід’ємно із вами жили.
Спасибі вам, любі, що ви нас навчили
Повік пам’ятати подвір’я своє,
Щоб землю, де виріс, любити уміли,
Тож дякуєм Богу, що ви у нас є.
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.

13.11.1998

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пам’яті батька

І донині сниться татова криниця –
Викопав з сусідом на межі.
Серце болем крає, бо у ріднім краї
Не лишилось жодної душі.

Адже, як не дивно, та безперспективним
Виявилось татове село.

І людське коріння, як дрібне насіння,
По світах, мов вітром, рознесло.

Часто, для годиться, їжджу до криниці,
Тату й мамі низько поклонюсь.
Сяду, посумую, нишком поміркую,
Та води криничної нап’юсь.

І надія в серці потайки іскриться:
Час бо відродити вже село,
Доки не зміліла татова криниця,
Доки б’є фонтаном джерело.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Хата мого тата

Після довгих мандрів по землі
Я на Батьківщину повертаю.
Бачу рідну хату вдалині
Й тихо собі серцем промовляю.

Приспів:
Здрастуй, рідна мамо, здрастуй, рідний тато,

Знов я разом з вами, знов у рідній хаті.
Хато моя, хато, рідна, не багата,
Тепла хата мами, хата мого тата.

І куди б життя не завело,
І де б не жив, а з думки не спадає
З дитинства миле мамине село
І хата батька, рідная, святая.

Приспів:

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua