Люблю я свою родину…

Люблю я свою родину
І неньку мою Україну.
Люблю я степів простори,
І море люблю, і гори.
Люблю я людей і мову,
Прекрасну, як світ, чудову.
Люблю я пісні веселі
І пахощі хліба в оселі.
Люблю я чудові квіти,
Люблю, як сміються діти.
Люблю я свою родину
І неньку, мою Україну.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

МОЛИТВА ГОСПОДУ ЗА УКРАЇНУ

Помолімось, браття, разом,
Щоб бути і з хлібом, і з газом.
І щоб назавжди і віднині
Були ми в єдиній родині.
Щоб наша українська хата,
Щаслива була і багата.
Так, щоб батьки і діти
Могли би життю радіти.
Любить людей, як матір сина,
Живи щасливо, Україно!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Розмова – привітання.

Вечір добрий, милі люди,
Ви мені пробачте
За банальність сьогодення,
Хоч смійтесь, хоч плачте,
Бо воно усе змішалось:
І радість, і горе,
Всюди все тепер зрівнялось:
І поле, і гори.
Хлібороби жебракують,
Процвіта хто краде.
Хто не краде, той торгує,
Або йде у владу.
Легше красти й керувати,
Ніж у полі жати,
Бач, стареньку трудівницю
Викинули з хати.
Виганяють, та від горя
Бідолашна згасла,
Бо немає чим платити
За хліб-сіль без масла.
Подивіться, люди добрі,
Що твориться з нами:
Були добрими сусіди –
Стали ворогами.
Одне одного стоптали,
А було колись, що в гості
Одно-одне звали.
Де ж вони, куди поділись
Радість і добробут?
Люд по вулиці снує
Наче кволий робот.
Що ж зробилося з тобою,
Мила Україно?
Розтягли і розікрали
Нові буржуїни.
Кожен з них під себе тягне
І гроші, і владу.
Хто – енергоносії,
Хто – в Верховну Раду.
Прихватити прагнуть все,
Землю і заводи,
Не залишити нічого
Тобі, мій народе.
Україна плаче тихо,
Як старенька мати,
Коли ж скоїлось те лихо,
Як могло так статись?
Бач, раніше москалі
Не давали жити,
А тепер свої «круті»
Шахраї й бандити.
І куди ж це ти пливеш,
Україно, мила?
Потихеньку, ледь живеш,
Де ж поділась сила?
Де поділася краса
І козацька слава?
Все пропало, як роса,
Ось була – й не стало.
Підніми ж синів з колін,
Надихни, як мати,
На святую справу вплинь
Волю здобувати.
Ще не вмерла Україна,
Але вимирає,
Хто ж зупинить буржуї на?
Бач, таких немає.
Терпить, мучиться народ,
Гне на пана спину,
Загубили шахраї
Вільну Україну.
Загубили й не дають
Голову підняти,
Та все нижче й нижче гнуть
Буржуа трикляті.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Здравиця Батьківщині

Дорога Батьківщіно,
Україно моя.
Милий край тополиний
І степи, і моря.

Пісня лине в Карпати
Від південних морів,
Щоб була ти багата
На дочок і синів.

В цьому краї зростали
І батьки, і діди.
Рідний край відстояли
Від ганьби і біди.

Серце радісно б’ється
У країні батьків.
Хай дитинство сміється,
Лине радісний спів.

Щоб вишневі садочки
Навесні розцвіли,
Щоб синочки і дочки
Твої в мирі жили.

На своїй Україні,
Серцю милій землі,
Незалежній, щасливій
І в містах, і в селі.

Хай ти будеш здорова,
Україно моя.
І щаслива, і нова
Буде доля твоя.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Не забувайте ні на хвилину…

Не забувайте ні на хвилину
Свою домівку, свою родину.
Своїх найближніх, маму й тата,
Як нас плекала старенька хата.
Все пам’ятайте, ви ж бо людина
І вже доросла, а не дитина.
Не забувайте, не забувайте,
Труднощі, болі завжди долайте
І Україну свою кохайте.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Мила моя Україна…

Мила моя Україна,
Краще тебе я не знаю
Ту,що зову Батьківщина,
Серцем, душею кохаю.
Тут моя батьківська хата,
Рідний, тесовий поріг,
Зустріч з тобою, як свято,
Добрий, святий оберіг.
Скільки з тобою прощався,
В мандри йдучи, від воріт
І як назад повертався,
Тихо вітався – Привіт!
Ніжні слова привітання,
Другові завжди кажу,
Це як в любові зізнання,
Я на ганочку сиджу.
Тягнуться в небо тополі,
Вітер в саду шарудить,
Стиснулось серце до болю
В цю зачаровану мить.
Спогади, спогади, мрії,
Миттю промчало життя,
Канули в Літу літа молодії,
Ось і настала пора каяття…

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Почти по Крылову

У России беда двуглавая,
Дураки и дорога главная,
А у нас она триединая,
И дорога у нас не единая.

Лебедь, щука и рак в воз запряжены,
Чумаком они что ли заряжены,
Тянут воз они в разные стороны,
И кружат над страной черны вороны.

Лебедь в небо зовёт нас высокое,
В европейское чудо далёкое,
Но то небо затянуто тучами,
И мечтами мы зря себя мучаем.

Щука в омут нас тянет глубокий,
Проходили мы путь тот жестокий,
Светлый путь к коммунизму он звался,
Только путь тот никак не кончался.

Рак, дурак, как всегда упирается,
То клешнями за воздух хватается,
То к воде прикоснётся отчаянно,
Воз он перевернёт, но нечаянно.

Рак, дурак, не премьер, просто фикция,
Ему членам бы быть, делать фрикции,
Нет, не сдвинуть им воз, это точно,
Выпрягать нам их надо досрочно.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Национальная идея

А что национальная идея?
Она была и никуда не делась:
Все разнести по своим крайним хатам,
Наесться так, чтоб больше не хотелось,
А если что осталось – надкусить,
Чтоб не досталось клятым москалям,
Из века в век так продолжаем жить –
Идея – зто ж не шерше ля фам,
И нечего искать, что вечно с нами –
Неужто и останемся хохлами?

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Млечный путь.

В звёздном небе млечный путь,
Под ногами мостовая,
Боже, нас ты не забудь,
Что есть нация такая.

По булыжной мостовой,
Мы идём, куда, не зная,
Впереди у нас слепой,
Нам за что судьба такая?

А с небес Альдебаран,
Видит нас и воздыхает,
Нас ведёт слепой баран,
Только он об этом знает.

Наш баран,бетта тельца,
Сводный брат Альдебарана,
Он побочный сын Творца,
Самый глупый из баранов.

Люди, вы ж не караван,
Из верблюдов одногорбых?
Вас ведёт слепой баран,
А на лицах ваших скорбных,

Лишь смиренье и покорность,
Где же делась ваша гордость?

Почему в стране хаос?
Кто у вас теперь мессия?
Украина ж не Лаос,
Хоть она и не Россия.

Где та удаль казаков,
Что врагов вводила в трепет?
А Хмельницкий был каков –
Сокол был ведь, а не стрепет.

Где та радость, где тот смех,
Когда вы письмо писали?
Быть смиренными не грех,
Но не вечно ж жить в печали.

Вам письмо бы повторить,
Что писали вы султану,
Только адрес изменить,
Отослать его барану.

Возмущён Альдебаран,
Задаёт вопрос отцу:
«Почему мой брат баран,
Тот народ ведёт к концу»?

«Люди сами выбирают,
На кого надеть венец,
Боги только помогают»,
Отвечал ему Творец.

«А ведь я им предлагал
В поводыри Кассиопею,
Но они прогнали Фею,
А ведь я им шанс давал».

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua