Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про Батьківщину

НАРОДА ВОПИЮЩИЙ ГЛАС

Народа вопиющий глас,
Глас вопиющего в пустыне,
Не слышала власть раньше нас,
Не слышит нас она и ныне.

Ах, если б не было причины,
Нам унывать и горевать,
И глубину морской пучины

Своим лишь ростом измерять.

Как нам условия создать,
Чтоб власть на глубину ныряла,
В стремленьи жемчуга достать,
И нам на шею надевала.

Она ж пока на нашу шею,
Верёвку вьёт и варит мыло,
Нет, не подружимся мы с нею,
И поменяем, но на шило.

Но редьки хрен увы не слаще,
Не поменяв системы суть,
Мы будем их менять всё чаще,
А жить – ни охнуть, ни вздохнуть.

Коль на портянки власть похожа,
И начинает власть вонять,
Народу нюхать вонь негоже,
Её пора мочить, стирать.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Историю бессмысленно винить

Страною правит каждый как умеет,
И власть ушедшую нам поругать не лень,
Но всяк медаль две стороны имеет,
Лишь после ночи наступает день.

Какую бы мы власть не выбирали,

Она цинична по своей природе,
Если при той в застенках умирали,
При этой вымираем на свободе.

Но если та показывала рвение,
Рекорды ставя в смерти и в трудах,
То эта вызывает изумление:
Страна и люди тают на глазах.

Сейчас историю спешат переписать,
И всё, что было в прошлом очернить,
Не рано ли, ведь нечем козырять,
Народу ведь не стало легче жить.

Друзья, историю бессмысленно винить,
Кто лыс в ней был, а кто ходил с усами,
Вас в шароварах нам за что любить?
Подумайте, и всё поймёте сами.

Вы, колбасой дешёвой попрекая,
Той, что кормила нас плохая власть,
И поедом народ свой поедая,
Успели всё разграбить и раскрасть.

Теперь вы «кормите» нас очень дорогою,
Без мяса и без запаха порой,
А сами то питаетесь какою,
И кавой запиваете какой?

И тех и вас народ ведь выбирал,
По поведенью ставя ему двойку,
Припомни, кто ему обет давал?
Так почему мы снова на помойке?

История поспешности не любит,
Мне кажется не вам давать оценки,
Возможно, что она вас и полюбит,
Вполне возможно, что поставит к стенке.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Да что ж мы с вами за народ…

Да что ж мы с вами за народ?
Не отличаясь постоянством,
Мы всем заглядываем в рот,
Ещё притом кичимся чванством.

Амбициозность хороша,
Когда благие ставишь цели,

У них же цель всегда одна:
Добраться до чужой постели.

Им всё равно кому отдаться,
Будь то Россия или США,
Мазепы помним святотатство:
Не дай нам Бог, чтоб съела вша.

Да что там далеко шагать,
Все помнят годы революции,
Свободными могли ведь стать,
Хватило ж нас лишь на поллюции.

Грушевский, Скоропадский и Петлюра,
За булаву друг с другом воевали,
Такого мир не знал ещё аллюра,
Каким все за границу удирали.

И так ли уж неправ был Путин,
Что нет такого государства?
Политик всяк у нас распутен,
Каждый себе лишь строит царство.

Вот и задумайся, мой друг,
Какой здесь может быть ответ?
Политиков полно вокруг,
А государственников нет.

Ведь государство – это власть,
А есть она у нас? Скажите.
И можно ль ещё ниже пасть?
Тогда то место укажите,

Анархия, куда уж ниже,
Коллапс страны всё ближе, ближе.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Полтавський бій

Коли полтавський громокрилий бій
Заклекотів, загуготів простором,
Біля Петра стояв з незгасним зором
Полковник фастівський Семен Палій.

Звивався зради плесколобий змій,

Та правди меч і повселюдний сором
Його разили, – и народний форум
Прокляв Мазепу в правоті своїй.

І крізь віки пригнічення й неволі
На ниві праці і на ратнім полі
Ішли ми поруч, друзі і брати, –

Та тільки змивши геть лиху порфіру,
Свою ми спілку освятили щиру
Огнями світосяйної мети.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Новорічний сонет

На вікнах срібна світиться різьба,
Сніжинки грають в сяйві електричнім,
І незабаром дзвоном опівнічним
Годинник нить шовкову розруба.

Великий грім, де труд і боротьба,

Столиця світу кине ніби клич нам,
І з молодим ми стрінемося січнем
В країні, де ні пана, ні раба.

Настроймо ж струни ми на лад високий,
Щоб наші роки, як гірські потоки,
Свіжили зріст майбутнього зела,

Щоб від Паміру до Карпат дзвеніла,
Неначе пісня променистокрила,
Народу слава й партії хвала!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Купола

Купола над косогором
И простор по сторонам.
Это вечно нужно нам,
Будь то радость или горе.
Купола над косогором,
С перезвоном купола,
Без которых бы была
Местность яблоком раздора.

Но звонят колокола,
Всех в семью одну скликая…
До чего же купола
Всемогущи в нашем крае!

Автор: Владимир Родионов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я знаю: буде даль стогнати…

Я знаю: буде даль стогнати
Вогнем, залізом і свинцем
І буду я, Вітчизно-мати,
Твоїм поетом і бійцем.

Як треба, в бій за тебе встану
І смерть зустріну в боротьбі,
Як треба, кров’ю вірш останній

З любов’ю напишу тобі.

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Спасибі, день, що я прожив тебе…

Я об’їздив свій край від Курил до Карпат,
Від північних морів до південних.
В суєті, метушні, у турботах щоденних
Величали мене і товариш, і брат.

Хлібом-сіллю ділились, просили у дім,

На прощання бажали добра та удачі.
Дужі потиски рук, і обійми гарячі,
І слова золоті говорились при тім.

О шляхи журналістські, я ваш пілігрим, –
Перельоти, поїздки, часу – ні хвилини, –
Ви мене освятили чуттям Батьківщини,
Дні й труди мої скромні заповнили ним.

І зове мене в путь далина невідома,
І усе мені рідне, і скрізь я – удома.

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Муравський шлях, широке дике поле…

Муравський шлях, широке дике поле,
Безмежний простір полином пропах.
З козацьким військом на сторожі волі
Іван Мазепа з люлькою в зубах.

Гарцює кінь під ним і копитами

Викрешує землі прадавній пил.
Тужить наш край за дочками й синами,
До їх могил схиляється ковил.

— Відпочивати будем коло маку, –
Сказав підлеглим ватажок-чумак.
І до цих пір під знаком зодіаку
Поселення це зветься Коломак.

Літа летять та пам’ять не загине
В серцях людей, що в цім краю живуть,
Гордиться ними вся Коломаччина –
Такі в житті ніде не підведуть.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Краю мій, моя Коломаччино…

Краю мій, моя Коломаччино,
Простір нив, гаїв, лугів, лісів –
Невід’ємна частка України,
України матінки – Русі.

По тобі топталися чужинці –
Смерть, неволя, згарища пожеж.

Згуртувались Руси – Українці:
«Враже, що посіяв, те й пожнеш!»

Надарма тут голубіше небо,
Й чисті роси скраплюють траву.
В цім краю козак Іван Мазепа
Гетьманську отримав булаву.

Колосись хлібами, наша ниво,
Життєдайним наливайсь зерном.
Будь завжди багата і щаслива –
Славсь людською ласкою й добром.

Краю мій, моя Коломаччино,
Простір нив, гаїв, лугів, лісів –
Невгасима квітка України,
України матінки – Русі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua