Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про Батьківщину

Калинові зорі в калиновім краї…

Калинові зорі в калиновім краї,
Де мамина пісня, барвінковий цвіт.
З любов’ю, калино, тебе величаю,
Ти символ моєї Вкраїни навік.

Ти в радості й в смутку зі мною, калино,

У свята весільні завжди на столі.
До вікон сузір’я твої нахилились
По всій Україні, у кожнім селі.

Калинова доле, калинова мріє,
Що жайвором лине до синіх небес.
В глибоких снігах тебе серцем зігрію,
У бурю собою закрию тебе.

Квітуй буйним цвітом, мов та наречена,
Даруй людям радість, а думці – політ.
Хай сильною буде Вітчизна священна,
Хай квітне, неначе калиновий цвіт!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Обряди, мову, звичаї ти бережеш, село…

Обряди, мову, звичаї
Ти бережеш, село.
На радість друзям
Ввічнюєш,
И ворогам на зло.

Краплинка до краплиночки.
Все в серці з давніх літ –
Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».

У пам’яті живуть твоїй,
Хоча й пройшли роки,
І Крути, й смерть
В Батурині,
Сибір і Соловки.
Кат скаженів і хмурився –
Пощади не моли.
Петлюрівці, бандерівці
Для нього ми були.
Та в рабстві
Не зігнулось ти,
Усе пережило.
Якби не ти, село моє,
Вкраїни б не було.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Впаду на груди рідної землі…

Впаду на груди рідної землі
І серцем її дихання відчую.
Відчую рани, болі і жалі.
Чи є той лікар, що все це злікує?

Цей тужний стогін лине з глибини,
І знову й знов мою тривожить душу.

Він народився з нашої вини –
Ми до землі були такі байдужі…
Ми брудом запоганили річки,
Розводим сміття замість зелен-саду.
І ліс стоїть, засмучений такий –
Ми більше нищимо дерев, ніж садим.
І чи весна надворі, чи зима,
Чи дощ іде, чи сніг останній тане –
Дими висять довкіл, немов туман,
Крізь них до неба погляд не дістане.
…Впаду на груди рідної землі
І прошепочуть тихо-тихо губи:
Ми тут живемо, а не десь в імлі.
Чому ж цю землю так безжально губим?

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Петляє в лузі стрічечка…

Петляє в лузі стрічечка, маяче тихо човником.
Нема вже тої річечки, що звалася Коломаком.
В свій час по ній безжалісні пройшли меліоратори,
Приклали руки пакосні – замулили, загадили.

Спускають в неї нечисті і ставляться по-варварски.
Завдав важкої капості й завод Новоіванівський.
Мілка, мутна, зіпсована, густа, як віск із свічечки,
У кайдани закована тече повільно річечка.
Ми всі сумуєм втратами, що болем окошилися.
Отруєна нітратами, вся рибка подушилася.
А суму превеличеньку ковтнула геологія,
Згубила луг і річеньку, оце так екологія!
Оце така історія, оце таке видовище.
Живем в житті і хворієм «здоровим» середовищем.
Петля повільно стрічечка, вже не струмує дзвоником.
Нема тієї річечки, що звалася Коломаком!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не цінується ніщо так у житті, як воля…

Не цінується ніщо так у житті, як воля,
Незалежна Україна – вистраждана доля.
Народ вирів: час настане, він порве кайдани
І здобуде собі волю, незалежним стане.

Дух козацький, запорізький жив, до волі линув,

Із колін піднявсь народ мій, вижив, не загинув.
Він ростив, плекав, леліяв червону калину –
Свою долю і надію – символ України.

В згуртуванні – міць народу, у єднанні сила,
Розцвіте, розбагатіє Україна мила.
І під стягом синьо-жовтим та гербом-тризубом
На віки свою Вкраїну збережем, не сгубим.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ось так впаду і захолону…

Ось так впаду і захолону
В долонях рідної землі,
І закипить сльоза солона
На оксамитовім стеблі.

Сльоза замріяного гаю,
Пшеничних нив, пахучих трав,
Перлини батьківського краю,

Які безтямно покохав.

Сльоза пташиного гніздечка,
Сльоза співучого струмка.
Цвіте медовим цвітом гречка,
Чому ж сльоза така гірка?

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Душа молодая

(Басенка для детей)
В долине далекой
Любимого края
Росла одиноко
Душа молодая.
Счастливая Доля
Цветы собирала,
Веселая Воля
Венки ей сплетала;
Дыханием розы
Резвушку лаская,

Дарила ей грезы
Весна золотая.
И, песням внимая
Поэзии нежной,
Душа молодая
Жила безмятежно.
И были ей чужды
Печали мирские,
И слезы, и нужды,
И козни людские.
Но глупость явилась,
Шалунья пустая,
И в мудрость пустилась,
Без толку болтая:
«Послушай ты, душка,
Жизнь в этой долине –
Пустая игрушка
В душистой пустыне.
Налево, направо,
Сказать для примера,
Дистанция, право,
Большого размера.
Широкая воля,
Амуры, сильфиды,
Житейского поля
Отличные виды…»
Лаская жилицу
Счастливого края,
Плетет небылицу
Мечта удалая:
«За дальней горою –
Сады золотые,
С жемчужной росою
Цветы дорогие.
Там что-то иное,
Там лучшее что-то,
Совсем не такое,
Как наше болото.
Там будут встречаться
Новинки с тобою,
Ты будешь смеяться
Над глушью родною…»
В душе отозвалась
Беседа такая, –
Скучна показалась
Долина родная;
Прискучили ласки
Отчизны счастливой,
Понравились сказки
Мечты прихотливой.
И вот закружилась
Душа молодая
И в даль устремилась
От милого края.
С напрасной заботой
С тех пор на чужбине
Все ищет чего-то,
Не сыщет доныне;
А то, что так мило
Когда-то бывало,
Ее позабыло,
Любить перестало.
И нет бесталанной
Душе утешенья,
Ни жизни желанной,
Ни силы забвенья.
О прошлом вздыхая,
Тоску она прячет
И, молча страдая,
Украдкою плачет…

***
Счастливые детки
Житья молодого,
Зеленые ветки
Восторга былого.
С вниманьем прочтите
Вы эту былину
И свято любите
Родную долину.
Убитая мукой
Вне милого края,
Пусть будет наукой
«Душа молодая».
Отбросьте вы розы
Обманчивых сказок,
Чтоб жгучие слезы
Не портили глазок;
Чтоб ярко светилась
Заря золотая,
Чтоб вами гордилась
Долина родная;
Чтоб лучшие силы
Вам дали дорогу,
Чтоб были вы милы
И людям, и богу

1883

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пловец

На скале перед рекою
Молодой пловец сидел
И с тревожною мечтою
В даль туманную глядел.

Под скалою Днепр широкий
Колыхался и шумел…
И пловец в тоске глубокой
Песню горькую запел:

«Днепр могучий, Днепр широкий
Мчится быстрою волной,
Мчится, чудный, в край далекий,
На поля страны чужой!

В полночь с грустными мечтами
Я приду на берег твой,
Сяду в лодку со слезами
И помчуся за волной…

Да… помчусь в страну чужую…
Может, там найду покой:
Здесь не жить мне, я тоскую
С одинокою душой.

Здесь нет счастья, здесь не любят
Горделивые сердца,
Здесь не верят, здесь погубят
Злые люди молодца!..»

Смолк пловец и в даль седую
Вновь вперил свои глаза,
И на грудь его больную
Покатилася слеза…

1846

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Мелодия

Цветочек мой, бесценный, ненаглядный!
Ты цвел среди родных и милых мне полей!
И я люблю, страдалец безотрадный,
Воспоминать с тобой о родине моей.

В прощальный час, с горючею слезою,

Когда я покидал надолго край родной,
Вручен ты мне подругой молодою
Как памятник любви невинной и святой!

И много дней в страданьях одиноких
Прошло уж с той поры; но все ты сердцу мил;
И на полях от родины далеких
Тебя, цветочек мой, я в память сохранил!

И часто я в раздумьи одиноком
Просиживаю ночь недвижно над тобой;
И каждый раз, как будто в сне глубоком,
Прошедшее опять мелькает предо мной…

1845

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я в шістдесят почав лиш розуміти…

Я в шістдесят почав лиш розуміти,
Що так люблю Україну мою,
Люблю її, як матір люблять діти,
І їй себе з любов’ю віддаю.
Будь на чужині, у далині від дому,
Присвячую, Україно, тобі

Своє життя і сенс буття в цілому.
Одна у мене в серці ти єдина,
Навіки матінко моя, я твій.
Якщо ж в борні жорстокій я загину,
То присвячу тобі останній подих свій.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua